Юристи — вчені й практики, інші громадяни висловлюють багато різноманітних пропозицій щодо реформи радянських слідчих і судових органів, усього судочинства, особливо кримі-нального, оскільки воно найбільш істотно зачіпає права і сво-боди людини. При цьому не завжди враховуються історія роз-витку кримінального процесу й місце в ній радянського кримі-нального судочинства, його історична форма. У зв'язку з цим небезкорисно дати хоч би короткий огляд історичних форм кримінального процесу та їх застосування в сучасних дер-жавах.

Поняття "кримінальний процес" вживається в чотирьох значеннях: діяльність органів і осіб, яка стосується порушен-ня, розслідування, судового розгляду та розв'язання кримінальних справ; галузь права (кримінально-процесуальне пра-во), що регулює цю діяльність; правова наука, яка вивчає цю діяльність і галузь права, що її регулює; навчальна дисциплі-на, у ході викладання якої студенти вивчають кримінально-процесуальну діяльність, кримінально-процесуальне право і теорію кримінального процесу.

Відповідно до чотирьох класових соціально-економічних формацій розрізняють чотири типи кримінального процесу (в усіх його аспектах): рабовласницької, феодальної, буржуазної, соціалістичної держави.

Перший з них захищав інтереси рабовласників, другий — феодалів, третій — буржуазії, тобто інтереси експлуататор-ських класів. І тільки соціалістичний кримінальний процес, який виник після Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії, покликаний захищати інтереси всіх трудящих, а в умовах загальнонародної держави — інтереси всього народу.

Є три історичні форми кримінального процесу: 1) обвину-вальний (змагальний); 2) інквізиційний (розшуковий); 3) змі-шаний (континентальний).

Історично ці форми послідовно змінювалися одна одною. Водночас вони продовжують співіснувати в сучасному суспіль-стві. Поєднання історичного типу й історичної форми кримі-нального процесу називається видом кримінального процесу. Наприклад, ми можемо говорити про рабовласницький, фео-дальний чи буржуазний обвинувальний процес. При цьому, звичайно, в різних історичних типах держав одна й та ж фор-ма кримінального процесу зазнає певних змін, має свої моди-фікації, зберігаючи принципову, вихідну основу побудови Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. 536с.

. Роз-глянемо це питання докладніше.

Обвинувальний (змагальний) кримінальний процес. Ця форма називається обвинувальною тому, що порушення спра-ви й увесь її дальший хід визначаються діями, зусиллями, іні-ціативою обвинувача (звичайно потерпілого), залежать від нього. Суд починає розгляд справи тільки на прохання обви-нувача. Згідно з цим обвинувальний процес зводиться в основ-ному до розгляду справи в судовому засіданні. Розслідування справи до суду майже зовсім не ведеться, оскільки збирання доказів та їх подання в суд лежить на сторонах обвинувачен-ня і захисту.

За рабовласницького ладу обвинувальний кримінальний процес у розгорнутому вигляді існував під час рабовласниць-кої демократії, зокрема в Стародавній Греції в VI і V ст. до н. є. (геліея, суд геліастів) і в Стародавньому Римі до II ст. н. є. (постійні квестії).

У суді геліастів головою був архонт (він і скликав його з 501 засідателем або більше). Склад судової колегії в Стародав-ньому Римі: претор або його помічник — квестійний суддя в ролі голови і від 32 до 75 засідателів. Щодо державних злочи-нів обвинувачення представляв і підтримував публічний обви-нувач, якого обирали громадяни.

В Греції засідателі голосували, опускаючи в урну камінці, черепашки чи боби; білі — на виправдання, чорні — на засу-дження; у Римі — таблички з одним із таких позначень: С (засуджую), А (виправдую), або N1 (не ясно).

Основними джерелами доказів були показання свідків і ви-знання обвинуваченим своєї вини. Допускалися також речові докази та документи.

Обвинувальний процес існував і в феодальних державах у період раннього феодалізму, але мав істотні відмінності порів-няно з обвинувальним процесом рабовласницьких держав: 1) суддею був сам феодал або його уповноважений (феодал мав прибуток від правосуддя у вигляді судових зборів і штра-фів); 2) найважливішими складовими частинами процесу були судовий поєдинок (у Київській Русі він називався "поле") й ордалії ("суд божий"), тобто випробування водою, вогнем і за-лізом, а також релігійна присяга (клятва); 3) участь у процесі "співприсяжника", який не давав суду показань по суті спра-ви, а тільки підкріплював під присягою твердження тієї сторо-ни (обвинувача чи обвинуваченого), яка його виставила.

Обвинувальний процес будувався так. Досудового слідства не було. Обвинувач, звернувшись безпосередньо в суд, викладав перед ним свою скаргу (причому вимагалася певна, твердо встановлена законом або звичаєм формула об-винувачення). Потім в обвинуваченого з'ясовували, чи визнає він обставини, викладені обвинувачем. Якщо обвинувачений їх визнавав, розбір закінчувався і судді виносили вирок, а якщо заперечував, судді починали вивчення доказів і допит свідків. Обвинувач представляв суду своїх свідків, обвинувачений — своїх. Кожна сторона мала право спростовувати показання свідків протилежної сторони. Після вичерпання всіх доказів і заключних слів сторін суд виголошував вирок.

Обвинувальний процес, модель якого подібна до описаної вище, існує й у багатьох сучасних буржуазних державах. Кла-сичним зразком обвинувального (змагального) процесу є кри-мінальний процес Англії та США.

Інквізиційний (розшуковий, слідчий) кримінальний про-цес зародився ще в імператорський період Риму, з установлен-ням диктатури цезарів, більшість яких відзначалася надзви-чайною жорстокістю (наприклад, Калігула і Нерон) Тертышник В.М. Уголовный процесс. Издание 3-е дополненное и переработаное. – Харьков, 2000. Процес, особливо коли він стосувався державних злочинів (точніше злочинів проти особи імператора), став таємним і