ПРАВОВА СИСТЕМА

Адміністративно-командна система з її жорстокою цент-ралізацією досить швидко перевела правову систему на рейки мирного часу. У перші повоєнні роки зберігається тенденція пріоритету союзного законодавства, а в бага-тьох випадках союзні закони приймаються як закони пря-мої дії. Нормою правотворчості стало прийняття спільних з партійними органами нормативних актів у найбільш важливих сферах суспільного життя. Продовжується по-силення праворегулюючої ролі вищих органів партії.

11 лютого 1957 року Верховна Рада СРСР прийняла закон, який по-новому перерозподілив компетенцію в сфері законодавства між Союзом РСР і союзними республіка-ми. Згідно цього закону у віданні Союзу РСР зберігалось встановлення основ законодавства в судоустрої і судо-чинстві, основ цивільного і кримінального законодавства, а у відання союзних республік передавалось прийняття законів про устрій судів, цивільних, кримінальних і про-цесуальних кодексів.

Прийняття даного закону фактично започаткувало но-вий етап кодифікації загальносоюзного і республіканського законодавства, основою якої став принцип органічної єдності в розвитку союзної і республіканської державності, оскільки область законодавчої діяльності є однією з най-більш характерних областей діяльності держави. Але ця позитивна риса кодифікації стала водночас і негативною. Уся кодифікаційна самостійність республік зводилася до вироблення кодексів, які б строго відповідали змісту загаль-носоюзних основ.

Цивільне право. Перехід до мирного будівництва по-требував розвитку цивільного обігу. 14 грудня 1947 року приймається постанова Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) про грошову реформу, яка скасувала карткову систему. Була ліквідована комерційна торгівля і запроваджувався продаж товарів за єдиними державними цінами. Але ре-форма знецінила трудові заощадження громадян, оскіль-ки роздрібні ціни збільшилися майже втричі.

Серйозні зміни відбулися в житловому праві. З метою прискорення відбудови житлового фонду Президія Верхов-ної Ради СРСР 26 серпня 1948 року прийняла указ "Про право громадян на купівлю та будівництво індивідуальних житлових будинків". Згідно з указом, кожний громадянин міг купити чи побудувати в місті або за його межами з правом особистої власності одно або двоповерховий дім не більше, ніж на 5 кімнат. Земля під забудову відводила-ся в безстрокове користування.

Неоднозначною була житлова політика держави в роки десталінізації. З одного боку, указ Президії Верховної Ради СРСР від 10 вересня 1953 року скасував адміністративне виселення з будинків державних підприємств, установ і організацій робітників і службовців, які припинили з ними трудові відносини. Запроваджувався судовий порядок ви-селення. З іншого боку, обмежується право особистої влас-ності на житло. Указ Президії" Верховної Ради СРСР від 18 червня 1958 року встановив, що загальна житлова пло-ща в будинках, які будують громадяни з правом особистої власності, не може перевищувати, як правило, 60 кв.м.

З розширенням прав союзних республік збільшується кількість об'єктів права державної власності. Частина фонду цієї власності спрямовувалась на посилення кол-госпів. З метою зближення державної і кооперативної власності МТС були ліквідовані, а їх техніка вводилась у цивільний обіг. Колгоспи набули права купувати сільсько-господарську техніку.

Була введена нова форма соціалістичної власності — власність громадських організацій.

Розвиток майнових і пов'язаних з ними особистих відно-син, що регулювались окремими нормативними актами, настійливо потребував узагальнення цих актів, приведен-ня їх в систему. Після прийняття Закону від 11 лютого 1957 року, в відповідності з яким видання Цивільного кодексу було віднесено до компетенції союзних республік, в Україні розпочалася підготовка до кодифікації цивіль-ного законодавства.

18 червня 1963 року Цивільний кодекс УРСР було за-тверджено Верховною Радою УРСР. Він складався з вось-ми розділів: загальні положення; право власності; зобо-в'язувальне право; авторське право; право на відкриття; винахідницьке право; спадкове право; правоздатність іно-земців і осіб без громадянства, застосування цивільних законів іноземних держав, міжнародних договорів і угод.

Сімейне право. В 1953 році була ліквідована заборона шлюбів між громадянами СРСР і іноземцями. У цьому ж році Президія Верховної Ради УРСР внесла зміни до Ко-дексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР, які передбачали обов'язок батьків утримува-ти своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Трудове право. Перехід до мирної праці дав можливість відмовитися від методів трудового регулювання, характер-них для воєнного часу.

Перш за все, були ліквідовані трудові мобілізації і по-новлена система організованого набору робочої сили на підставі договорів господарчих організацій з колгоспами і колгоспниками. Постанова Ради Міністрів УРСР від 21 серпня 1948 року рекомендувала заключати трудові дого-вори терміном не менше двох років. Ще до цього, 4 люто-го 1947 року Рада Міністрів УРСР прийняла постанову про поновлення колективних договорів між адміністрацією підприємства і комітетами профспілок.

Кримінальна відповідальність за самовільне залишен-ня підприємств і установ, а також за прогули без поваж-ної причини була скасована тільки 23 квітня 1956 року.

Поступово поновлювались довоєнні норми, які регулю-вали робочий час. Були скасовані щоденні трьохгодинні понаднормові роботи. З ЗО червня 1945 року відновлюються чергові та додаткові відпустки, розпочинається видача гро-шової компенсації за відпустки, які не були використані у війну.

У роки десталінізації відбувається подальша демокра-тизація трудового права. 3 1957 року було відновлено право робітника з власного бажання припинити роботу, попере-дивши про це адміністрацію за два тижні до вказаного ним терміну залишення роботи.

13 грудня 1956 року Президія Верховної Ради СРСР видає указ "Про посилення охорони праці підлітків", яким заборонялося приймати на роботу підлітків, яким не ви-повнилося 16 років. Відповідні зміни були внесені до Ко-дексу законів про працю УРСР.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 березня 1956 року було проведено скорочення робочого дня у пе-редвихідні і передсвяткові дні на дві години.

З 1958 року більша частина підприємств і установ пе-реводиться на семигодинний робочий