Процесуальне право. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 вересня 1945 року була скасована широка підсудність справ військовим трибуналам. У 1953 році була ліквідована Особлива нарада, орган, який мав право на позасудову репресію. Згодом відміняються постанова ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 року про порядок ведення справ "щодо підготовки і здійснення терористичних актів" та постанови від 14 вересня 1937 року про зміни в кримі-нально-процесуальних кодексах, за якими не дозволялися касаційні скарги у справах про шкідництво, терор та ди-версії.

В зв'язку з затвердженням у 1955 році Положення про

прокурорський нагляд були внесені відповідні зміни у чинне кримінально-процесуальне законодавство. Важли-вим актом у галузі кримінального судочинства стали Ос-нови кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік, прийняті 25 грудня 1958 року. Вони склада-лися з 6 розділів. У відповідності з Основами 28 грудня 1960 року Верховна Рада УРСР затвердила Кримінально-процесуальний кодекс УРСР.

Головними складовими частинами КПК УРСР були по-ложення:

про порушення кримінальної справи;

дізнання і попереднє слідство;

про провадження справ у суді першої інстанції;

про провадження справ у касаційній і наглядовій інстанціях;

про виконання вироків, ухвал і постанов суду;

про застосування примусових заходів медичного ха-рактеру.

Десталінізація поставила на порядок денний питання про політичну, юридичну та громадську реабілітацію не-законно репресованих, для чого було створено біля 100 комісій, які мали право реабілітації та помилування. За роки своєї діяльності вони відновили чесне ім'я сотням тисяч невинно засуджених. До кінця 50-х років органами КДБ і прокуратури України було переглянуто майже 5,5 млн. справ, які перебували на обліку репресивних органів. З цього обліку знято 58 відсотків справ.

Ці цифри свідчать про жахливий масштаб репресій, а з іншого боку — про обмеженість реабілітації їх жертв. Не розглядалися справи репресованих 20 — початку 30-х років, учасників ОУН—УПА. Поза процесом реабілітації залиши-лися майже всі, хто був так чи інакше пов'язаний з націо-налізмом.

Парадоксом даної кампанії було те, що процес реабілі-тації жертв сталінських репресій супроводжувався новими політичними репресіями. Протягом 1954—1959 років в Україні було притягнуто до судової відповідальності за "антирадянську діяльність" близько 3,5 тис. чоловік.

Відповідні зміни відбулися в цивільно-процесуальному законодавстві. Законодавство про цивільне законодавство складалося із прийнятих 8 грудня 1961 року Основ ци-вільного судочинства Союзу РСР і союзних республік та виданого у відповідності з ними у липні 1963 року Ци-вільно-процесуального кодексу УРСР.

ЦПК УРСР встановлював загальні положення цивіль-ного судочинства; містив норми про осіб, які беруть участь у справі, їх права і обов'язки; про провадження в справах у судах першої інстанції, касаційній та наглядній інстан-ціях; визначив виконання судових рішень; цивільні про-цесуальні права іноземних громадян і осіб без громадян-ства; містив норми про позови до іноземних держав, судові доручення і рішення іноземних судів; визначав порядок розгляду справ у зв'язку з міжнародними договорами та угодами.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Друга світова війна дощенту зруйнувала все господар-ство України, відкинувши її населення до первісного ста-новища. Надії народу на демократизацію суспільно-по-літичного ладу не справдилися. Тоталітарний режим, вико-ристаний в роки війни для організації опору зовнішньому ворогові, знову спрямовується проти власного народу.

Посилюється тенденція зрощення партійного і держав-ного апарату, що особливо яскраво проявлялося в зако-нодавчому процесі.

Незважаючи на те, що московське керівництво послідов-но проводило боротьбу з українським національно-визволь-ним рухом, для повоєнної України ситуація не була катего-рично негативною. Високий міжнародний авторитет Укра-

565

їни дозволив їй стати членом 00Н, а також інших міжна-родних організацій.

З десталінізацією розпочався процес демократизації державно-правового життя. Але процес цей не був послідов-ним. З одного боку, намагання поліпшити життя людей, розширити їх права, а з іншого — посилення ролі партії, зміцнення командно-адміністративної системи управлін-ня. Спроби реформ наштовхувалися на монолітну єдність партійно-державницького соціалізму. Але поступово підви-щувалася свідомість передової частини суспільства, що стало основою подальшої боротьби за демократизацію су-спільства.

В Україні було здійснено ряд заходів щодо реорганізації системи центрального управління, створено союзно-респуб-ліканські міністерства. Скоротилися штати адміністратив-но-управлінського апарату.

Посилився контроль за діяльністю суду, прокуратури, органів державної безпеки. В розглянутий період встанов-ленням радянської влади в Закарпатті закінчився процес зібрання українських земель в єдиній соціалістичній дер-жаві. Включення Криму до складу України породило зго-дом ряд проблем. Незважаючи на територіальну і етнічну спорідненість України і Криму, півострів був ще й історич-ною батьківщиною кримських татар, яких Сталін депор-тував звідти в 1944 році. Крім того, за даними перепису 1959 року в Криму проживало близько 860 тис. росіян і лише 250 тис. українців. Ця обставина з часом надзви-чайно ускладнила політичну ситуацію в Криму, яку на свою користь використовували і використовують різні політичні сили Росії і України.

Всі ці та інші проблеми надавали державно-правовому життю тих років суперечливого і складного характеру.

Позитивні зміни торкнулися і правової системи. З 1957 року почалася друга, за всю історію радянської влади, ко-дифікація права. Вводився новий принцип кодифікації:

566

спочатку приймалися загальносоюзні Основи законодав-ства СРСР і союзних республік, а вже потім, в розвиток цих Основ, в союзних республіках розроблялися та приймали-ся кодекси.

Завдяки кодифікації в УРСР були прийняті Закон про судоустрій УРСР (1959 р.), Кримінальний кодекс УРСР (1960 р.), Кримінально-процесуальний кодекс УРСР (1969 р.), Цивільний кодекс УРСР (1963 р.), Цивільно-процесуальний кодекс УРСР (1963 р.), а також багато інших важливих нормативних актів, які сприяли удосконаленню правової системи.

І хоча реформи М. Хрущова були непослідовними, не змогли змінити відносин власності, політичну систему, уні-тарний характер Союзу РСР, все ж вони відкривали пер-спективу майбутнього оновлення суспільства.

РЕКОМЕНДОВАНА