Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Стаття 59. Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Стаття 63. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.

Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Стаття 64. Конституційні права і свободи людини і громадянина

не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Стаття 124. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

2.

Повна і всебічна регламентація при провадженні по кримінальних справах, є завданням перед спеціально прийнятими законами.

Таким законом є Кримінально-процесуальний кодекс України. Діючий КПК за час свого існування неодноразово піддавався змінам і доповненням під впливом різного роду факторів. Усього таких змін і доповнень було біля чотирьохсот . Самою «багатостраждальною» статтею виявилася стаття 112 (про підслідність кримінальних справ): її змінювали і доповнювали майже сорок раз.

До числа найбільш великих коректувань можна було б, приміром, віднести наступні: заснування слідчого апарату органів внутрішніх справ (1963 р.); регламентація повноважень начальників слідчих відділів, їхніх процесуальних взаємин зі слідчими і прокурорами (1965 г); уточнення у зв'язку з прийняттям Конституції України від 20 квітня 1978 року (1983 р.); введення протокольної форми підготовки матеріалів справи (1985 р.); збільшення граничного терміну утримання під (1989 р.).

КПК України — основний, але не єдиний закон, що має відношення до кримінального процесу. Правильне застосування розпоряджень КПК нерідко вимагає знання положень ряду інших законів. До них варто відносити:

Кримінальний Кодекс України 5 квітня 2001 року

Закон України «Про судоустрій України» від 07 лютого 2002 року ;

Закон України «Про статус суддів » від 15 грудня 1992 року ;

Закон України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року ;

Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1991 року ;

Закон України «Про службу безпеки України» від 25 березня 1992року ;

Закон України «Про попереднє ув’язнення » від 30 червня 1993 року ;

Закон України «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України та деяких інших законодавчих актів у зв’язку з утворенням податкової міліції” від 05 лютого 1998 року

Закон України «Про внесення змін деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про державну прикордонну службу України” від 03 квітня 2003 року

Закон України «Про адвокатуру » від 19 грудня 1992 року ;

Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 року ;

Закон України «Про застосування амністії» від 1 жовтня 1996 року ;

Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003 року;

Приведені і деякі інші акти підлягають виконанню при вирішенні конкретних питань, що виникають при провадженні по кримінальних справах. Приміром, при визначенні законності складу суду можуть мати істотне значення відповідні положення Закону про статус суддів і Закону про судоустрій, а при дослідженні й оцінці доказів — Закону про оперативно-розшукову діяльність, Закону про міліцію.

До числа інших, не згаданих у приведеному вище переліку актів можна віднести, наприклад, ті, котрими встановлюються особливі умови притягнення до кримінальної відповідальності окремих категорій осіб.

У зв'язку з характеристикою кримінально-процесуального законодавства важливо мати на увазі, що застосуванню підлягають тільки офіційно опубліковані закони. Що стосується інших нормативних актів, то на них це правило поширюється, якщо вони торкаються прав, свобод і обов'язків людини і громадянина.

3. Міжнародне право та договори

У наші дні істотна роль у правовій регламентації, у тому числі в регулюванні кримінального судочинства, також відведена принципам і нормам міжнародного права і міжнародних договорів України. Відповідно до ст. 9 Конституції, «чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України “.

Міжнародний договір України — укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб’єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов’язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

Згода України на обов’язковість для неї міжнародного договору може надаватися шляхом підписання, ратифікації, затвердження, прийняття договору, приєднання до договору.

Згода України на обов’язковість для неї міжнародного договору може надаватися й іншим шляхом, про який домовилися сторони.

В Законі України “Про міжнародні договори” від 29 червня