По Положенню про Міністерство юстиції України нормативні акти, видавані цим міністерством, обов'язкові для широкого кола осіб у випадках, передбачених законодавством, нормативно-правові акти Міністерства є обов’язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами (див. п. 6 Положення). Приміром, великою популярністю використовуються видавані ним інструкції з діловодства в судах, що містять чимало розпоряджень, що повинні виконуватися в зв'язку з підготовкою судових засідань, звертанням до виконання вироків і т.д.

Аналогічне повноваження надане і міністру внутрішніх справ України. Відповідно до Положення про Міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ, затвердженому Урядом УКРАЇНИ 22 жовтня 1991 року (див. п. 8), МВС України у межах своїх повноважень видає на основі та на виконання актів законодавства накази, інструкції й інші правові акти, у тому числі з питань, що тісно стикаються з кримінальним судочинством. До їхнього числа можна віднести, наприклад, нормативні акти, якими регламентується порядок розшуку особи, що переховується від слідства. Кожен слідчий добре знає, що оголошення розшуку особи, притягненої в якості обвинуваченої, можливо, коли дотримуються розпорядження нормативних актів такого роду. А потреба в розшуці на практиці виникає по багатьох кримінальних справах.

З питань, що представляють інтерес для декількох чи всіх органів, що здійснюють провадження по кримінальних справах, можливе видання керівниками цих органів спільних нормативних актів. Серед них можна було б назвати, наприклад: Інструкцію про порядок вилучення, обліку, збереження і передачі речових доказів по кримінальних справах, цінностей і іншого майна органами попереднього слідства, дізнання і судами від 12 лютого 1990 року; Вказівка про порядок реалізації норм Указу Президента Російської Федерації від 6 лютого 2003 року № 84 «ПРО невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією”

ВИСНОВОК

Нерідко термін «закон» тлумачиться широко: під ним мають на увазі сукупність (систему) усіх правових актів. Однак у сфері кримінального процесу таке тлумачення ми не можемо визнати обґрунтованим. Це випливає зі сказаного вище, акти, що не є законами, можуть грати лише допоміжну роль.

ЗАВДАННЯ 1:

1 липня 1993 року начальник РВ УМВС доручив дільничому інспектору провести дізнання у кримінальній справі про злочин, передбаений ст.193 КК України. Але 20 липня 1993 року вступив в дію Закон України «Про внесення в деякі законодавчі акти України змін та доповнень, які стосуються удосконалення попереднього (зараз досудового) розслідування», згідно з яким у справах про злочин, які передбачені ст. 193 КК, обов’язком провадження досудового слідства, яке повинен здійснювати слідчий ОВС.

Яке рішення слід прийняти в даній ситуації?

Для вирішення задачі звернемося до положень статей 103,104,108,109 Кримінально-процесуального кодексу України:

Стаття 103. Повноваження органів дізнання

На органи дізнання покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили.

Про виявлений злочин і почате дізнання орган дізнання негайно повідомляє прокурора.

Стаття 104. Порядок провадження дізнання у кримінальних справах

За наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила. Після цього орган дізнання, додержуючи строків, передбачених частиною 1 статті 108 цього Кодексу, складає постанову про передачу справи слідчому, яку подає прокурору для затвердження.

У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобов’язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у межах строків, передбачених частиною 2 статті 108 цього Кодексу.

Стаття 108. Строки провадження дізнання

У справі про злочин, що не є тяжким, або особливо тяжким, дізнання провадиться у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила. Якщо таку особу не встановлено, дізнання зупиняється з додержанням вимог, передбачених статтею 209 цього Кодексу.

У справі про тяжкий, або особливо тяжкий злочин дізнання провадиться у строк не більше десяти днів з моменту порушення справи.

У разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу у порядку, передбаченому статтею 165-2 цього Кодексу, дізнання провадиться у строк не більше п’яти діб з моменту обрання запобіжного заходу.

Стаття 109. Закінчення дізнання

Дізнання у справах закінчується складанням постанови про направлення справи для провадження досудового слідства, яка затверджується прокурором.

Таким чином дільничний інспектор міліції проводив дізнання у кримінальній справі, порушеній за ознаками злочну, передбаченому ст. 193 КК України (ст.358 КК України в ред. 2001 року) : “Викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження”. Даний злочин відповідно ст.12 КК України не належить до категорії тяжких чи особливо тяжких злочинів.

Виходячи з умови задачі дільничний інспектор проводив дізнання у порушеній кримінальній справі з 1 по 20 липня 1993 року і по ст.193 КК України провадження досудового слідства не було обов”язковим. Виходячи з цього , кримінальна справа була порушена прокурором і по ній не встановлено особу, яка скоїла злочин ( інакше дільничний інспектор повинен був здійснювати протокольне провадження досудової підготовки матеріалів ).

Так як провадження досудового слідства в справах про такі злочини стало обов’язковим, то дільничний інспектор повинен проводити дізнання до встановлення особи, яка скоїла злочин, після чого закінчити