Умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного

хвилювання

Стаття 116 КК передбачає кримінальну відповідальність за вбивство, яке було вчинене у стані фізіологічного афекту.

Афектом у психіатрії називають найбільш сильні (найсильніші) і дуже різкі емоції та переживання – жах, лютість, відчай і т. ін.

У стані фізіологічного афекту самооцінка і самоконтроль поведінки значно затрудняються, зменшуються, але зовсім не виключаються, як під час патологічного афекту. У стані патологічного афекту людина нездатна ні розуміти своїх дій, а отже, ні контролювати їх, ні керувати ними. У такому стані людина визнається неосудною (ст. 19 КК).

Вбивство вважається вчиненим у стані фізіологічного афекту за наявності таких умов:

1. Якщо сильне душевне хвилювання (афект) виникло у відповідь на протизаконні дії потерпілого і викликало намір убити його.

2. Якщо фізіологічний афект виник: а) внаслідок насильства потерпілого над винним чи його рідними (близькими), але не надавало права на необхідну оборону чи крайню необхідність; б) внаслідок тяжкої образи потерпілим винного – грубого і цинічного приниження гідності особи; в) внаслідок інших протизаконних або грубо аморальних дій потерпілого, якщо ці дії спричинили чи могли спричинити тяжкі наслідки для винного чи його близьких.

Судова практика визнає, що викликати фізіологічний афект може подружня зрада, зрада закоханих. Афект можуть викликати і багаторазові протизаконні дії, остання з яких і стала причиною афекту.

Таким чином, вбивство у стані фізіологічного афекту є відповіддю на протиправні чи аморальні дії потерпілого, і тому воно визнається вчиненим при пом’якшуючих обставинах. Наприклад, судова колегія з кримінальних справ Верховного Суду розглянула справу Н., яка вбила свого чоловіка. Потерпілий систематично пиячив, бив свою дружину, приводив додому жінок. У день убивства він прийшов додому п’яний, почав вимагати, щоб дружина задовольнила його статеву пристрасть неприродним способом, а коли вона відмовилась, ударив її ногою в живіт. Н. схопила ніж і ударила ним чоловіка в груди, від чого він помер. Верховний Суд ухвалив, що дії Н. слід кваліфікувати за ст. 116 КК, оскільки вони були вчинені у стані сильного душевного хвилювання, викликаного тяжкою образою і протизаконним насильством з боку потерпілого1.

Вбивство не підпадає під ознаки ст. 116 КК, якщо стан фізіологічного афекту був викликаний законними діями потерпілого, наприклад, взяттям під варту (ст. 155 КК), конфіскацією майна (ст. 59 КК), затриманням злочинця (ст. 38 КК) тощо.

Стаття 116 КК передбачає відповідальність лише за умисне вбивство у стані фізіологічного афекту. Всі інші випадки заподіяння кримінально караної шкоди у стані фізіологічного афекту – тілесні ушкодження, необережне вбивство – кваліфікуються за ст. 123 КК.

Відповідальними за ст. 116 КК є осудні особи, яким до моменту вчинення злочину виповнилося чотирнадцять років.

Карається умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до п’яти років.

1 ухвали судової колегії Верховного Суду України від 21 липня 1992 р. у справі К. та від 28 травня 1991 р. У справі П.

Кваліфікація умисного вбивства при перевищенні меж

необхідної оборони

Склад злочину умисного вбивства, передбачений ст.118 КК, є традиційним для законодавства України. Він являє сукупність ознак убивства (ч.1 ст. 115 КК) і ознак перевищення меж необхідної оборони (ч. 3 ст. 36 КК, які розглянуті в Загальній частині кримінального права.

Для кваліфікації умисного вбивства як вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони, передусім необхідно встановити, що винний знаходився у стані необхідної оборони, тобто смерть заподіяна особі, яка посягала на права та інтереси особи, суспільні інтереси та інтереси держави. При цьому повинні бути наявними умови правомірності необхідної оборони, які відносяться до нападу, та порушені умови, які відносяться до захисту (має місце не перевищення меж необхідної оборони).

У п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду від 26.04.2002 року зазначено, що судам необхідно беззастережно додержувати вимог ч. 3 ст. 27 Конституції України і ч. 2 ст. 36 КК, враховуючи, що відповідно до закону кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади1.

Одне з питань, що стосується цієї проблеми. – кваліфікація дій осіб, які при виконанні службових обов’язків вчинили вбивство внаслідок перевищення меж необхідної оборони. Вирішення таких питань на практиці ускладнюється тим, що такі факти ззовні нагадують перевищення влади, поєднане з насильством над особою, і тому ці дії іноді можуть бути кваліфіковані як злочин у сфері службової діяльності, хоча має місце вбивство внаслідок перевищення меж необхідної оборони, або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, вчинене представником влади при виконанні службових повноважень.

1 Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002: Офіц. вид./ За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К., 2003. – 560 с.

Кримінальний Кодекс України 2001 р. у ст. 118, окрім умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони, передбачає й таку ознаку, як перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Однак вчинення умисного вбивства внаслідок відвернення чи припинення посягання визнається правомірним, якщо не були перевищенні межі необхідності, а вчинення умисного вбивства при затриманні особи, яка вчинила злочин, на мою думку, завжди має визнаватись перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, оскільки визначена у законі мета затримання ( доставлення злочинця відповідним органом влади для здійснення