Згідно зі ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинного Законодавства, не допускається зву-ження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини. Для кримінального процесу це вихідне і визначальне положення означає можливість розвитку законодавства тільки в напрямку зміцнен-ня гарантій прав і свобод людини, недопустимість звуження прав учасників кримінального процесу. Особливого значення набувають Проблеми забезпечення недоторканності особи, особистого життя, житла людини.

Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє прин-цип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають межу і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямо-ваність діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Консти-туцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової рег-ламентації її положень законом; коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй; коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовані; коли нормативно-правовий акт, прийнятий !Кабінетом Міністрів, суперечить Конституції України; коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового харак-теру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції Укриши. Суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Крім Конституції України та Кримінально-процесуального кодексу України, до джерел норм кримінально-процесуального права належать закон України "Про судоустрій", "Про статус суддів", "Про прокуратуру", "Про адвокатуру", "Про попереднє ув'язнення", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", "Про забезпечення безпеки осіб, які ' беруть участь у кримінальному судочинстві", "Про порядок відшко-дування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" та деякі інші законодавчі акти, якими вносяться зміни або доповнення до Кримінально-процесуального кодексу або встановлюються спеціальні правила притягнення окремих осіб до кримінальної відповідальності.

Керівні роз'яснення Верховного Суду України, накази Генераль-ного прокурора України, інструкції Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства юстиції України належать до числа норма-тивних актів, що встановлюють порядок застосування тих чи інших норм кримінально-процесуального права.

До числа джерел кримінально-процесуального права належать також і міжнародні правові акти. Ратифіковані державою міжна-родні угоди мають на її території силу закону, а їхні правові норми мають ознаки норм прямої дії і підлягають застосуванню поряд з іншими процесуальними нормами, якщо воци не суперечать Конс-титуції України.

Часто поняття «кримінально-процесуальний закон» за-стосовується в більш вузькому, спеціальному значенні як найменування тільки безпосередньо самих нормативно-правових актів вищих представницьких органів державної влади, що складають кримінально-процесуальне законо-давство. При такому підході кримінально-процесуальний закон в систематизованому вигляді (КПК) є юридичним джерелом, зовнішньою формою кримінально-процесуаль-ного права, бо є способом вираження і функціонування його норм.

Слід зазначити, що деякі автори визнають криміналь-но-процесуальний закон єдиним джерелом кримінально-процесуального права КобликовА. С. Советский уголовный процесс. — М., 1972. — Кни-га I. — С. 31—32.; Гуткии И. М. Советский уголовно-процессуальный закон // Советский уголовный процесс. — М., 1972. — С„ 27.

. На нашу думку, така позиція є не зовсім правильною.

Досить справедливо з цього приводу висловилися О. О. Чувильов і Т. Н. Добровольська, які зазначають, що кримі-нально-процесуальний закон є основним, але не єдиним джерелом кримінально-процесуального права. Така по-зиція є більш виваженою і правильною. Адже дійсно, іноді кримінально-процесуальна діяльність регулюється указа-ми Президента України, постановами Верховної Ради Ук-раїни або рішеннями Конституційного Суду України, по-ложення яких стають законом значно пізніше. У своїй сукупності всі ці нормативні акти утворюють криміналь-но-процесуальне законодавство України.

При цьому слід зазначити, що визначення закону єди-ним джерелом кримінально-процесуального права усуває з переліку цих джерел міжнародні договори (конвенції), які заключила Україна з іншими державами і які, дея-кою мірою, регулюють кримінально-процесуальну діяльність посадових осіб судових та інших правоохорон-них органів України. Ці правові документи статусу зако-ну не набувають, проте містять ряд кримінально-процесу-альних норм.

Отже, джерела кримінально-процесуального права мож-на поділити на дві групи: закони та інші нормативні акти, що містять кримінально-процесуальні норми.

До першої групи входять:

1) Конституція України;

2) КПК України;

3) закони про судоустрій, прокуратуру, адвокатуру тощо. До другої відносяться:

1) Укази Президента України;

2) постанови Верховної Ради України;

3) рішення Конституційного Суду України;

4) міжнародні договори, угоди, конвенції.

Однак слід пам'ятати, що керівні роз'яснення Плену-му Верховного Суду України, накази, інструкції, вказів-ки Генерального прокурора та Міністра внутрішніх справ не є джерелами кримінально-процесуального права, бо вони містять не нові норми права, а лише тлумачення, роз'яс-нення судам, органам розслідування і прокурорам щодо правильного застосування вже чинних правових норм.

Отже, кримінально-процесуальний закон — це су-купність процесуальних норм, що регулюють криміналь-не-процесуальну діяльність і спрямовані на забезпечення виконання завдань кримінального судочинства, їх значен-ня полягає в тому, що вони встановлюють порядок реалі-зації матеріального закону, регулюють правові відносини між учасниками кримінально-процесуальної діяльності, забезпечують охорону прав і свобод громадян, які залуча-ються до сфери кримінального судочинства,

3. Дія кримінально-процесуального закону в часі, просторі щодо осіб

Чинність кримінально-процесуального закону в про-сторі, часі та щодо осіб в КПК регулюється, в основному, статтею 3.

Чинність кримінально-процесуального закону в просторі означає, що порушення, розслідування і розгляд судом кримінальних справ на території України здійснюються за нормами КПК незалежно від місця вчинення злочину.

Провадження в кримінальних справах про