9. Про направлення осіб, умовно засуджених до поз-бавлення волі і умовно звільнених з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, в місця позбав-лення волі відповідно до вироку (ст. 409і КПК).

В разі ухилення особи, яка умовно засуджена до поз-бавлення волі з обов'язковим залученням до праці, вія виконання вироку питання про її направлення в місце позбавлення волі відповідно до вироку вирішується суд-дею районного (міського) суду за місцем затримання засудженого на підставі матеріалів органу внутрішніх справ.

В разі ухилення особи, умовно засудженої до позбав-лення волі з обов'язковим залученням до праці, або осо-би, умовно звільненої з місця позбавлення волі з обов'яз-ковим залученням до праці в місці, яке визначається органами, що відають виконанням вироку, або систе-матичного чи злісного порушення ними трудової дис-ципліни, громадського порядку чи встановлених для них правил проживання, питання про направлення їх для відбування позбавлення волі вирішується суддею за міс-цем роботи названих осіб за спільним поданням органу, який відає виконанням покарання, і спостережної комісії при органах місцевої виконавчої влади.[6]

В разі самовільного виїзду названих осіб за межі ад-міністративного району за місцем їх роботи питання про направлення їх в місця позбавлення волі відповідно до вироку вирішується суддею районного (міського) суду за місцем затримання засуджених на підставі матеріалів ор-гану внутрішніх справ.

10. Про зміну призначеного засудженому виду виправ-но-трудової установи з відповідним режимом (ст. 410 КПК). В разі наявності підстав, передбачених ст. 26, 46, 47 Виправно-трудового кодексу, зміна призначеного ви-роком засудженому виду виправно-трудової установи з відповідним режимом шляхом переведення його з однієї виправно-трудової чи виховно-трудової колонії в колонію іншого виду режиму, з виховно-трудової колонії у ви-правно-трудову колонію, з виправно-трудової колонії в тюрму, з тюрми у виправно-трудову колонію здійсню-ється суддею районного (міського) суду за місцем вико-нання вироку за поданням адміністрації виправно-трудо-вої установи, погодженим із спостережною комісією або службою у справах неповнолітніх.

11. Про заміну виправних робіт та штрафу (ч. 2 ст. 410 КПК).

Відповідно до умов, передбачених ч. З ст. 29 КК, призначені засудженому виправні роботи без позбавлення волі можуть бути судом замінені штрафом або громадською доганою. При наявності підстав, зазначених у ст. ЗО КК, виправні роботи без позбавлення волі з відбуттям за місцем праці можуть бути замінені судом виправними роботами з відбуванням їх в інших місцях, зазначених органами, що відають застосуванням виправних робіт (але в районі проживання засудженого), або навіть позбавлення волі на невідбутий строк виправних робіт.

В разі злісного ухилення засудженого від сплати штра-фу, призначеного судом як основне покарання, суд може замінити несплачену суму штрафу виправними роботами без позбавлення волі (ч. З ст. 32 КК).

Питання про заміну перелічених видів покарання ін-шими вирішується суддею районного (міського) суду за місцем виконання вироку за поданням відповідних ор-ганів, що відають виконанням покарання, або за клопо-танням громадської організації чи трудового колективу в порядку, передбаченому ст. 410 КПК.[2]

12. Про тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі чи в тюрмі і про переведення його з виправно-трудової установи в слідчий Ізолятор чи тюрму (ст. 410і КПК). Це питання вирішується судом у тому випадку, коли таке залишення чи перевід засудженого необхідні в зв'язку з розглядом іншої справи в цьому ж суді.

13. Про застосування до засуджених, які є алкого-ліками або наркоманами, примусового лікування та його припинення (ст. 411і КПК). Застосування судом приму-сового лікування засуджених до позбавлення волі від алкоголізму чи наркоманії може мати місце в процесі виконання вироку, коли таке лікування не було призна-чене під час розгляду і вирішення справи. Це питання вирішується суддею у місці відбування засудженим пока-рання за поданням адміністрації виправно-трудової уста-нови на підставі висновку лікарської комісії.

Питання про припинення примусового лікування від алкоголізму чи наркоманії, призначеного судом, вирі-шується суддею за місцем знаходження виправно-трудо-вої установи або медичного закладу, де засуджений пере-буває на лікуванні, за поданням адміністрації цієї уста-нови чи закладу на підставі висновку лікарської комісії.

14. Питання про застосування до засудженого пока-рання при наявності двох невиконаних вироків (ст. 413 КПК) виникає і вирішується судом у випадку, коли вия-виться, що стосовно засудженого ще є вирок, який не виконано і про який не було відомо суду, що постановив останній за часом вирок. У такому разі це питання вирішує суддя районного (міського) суду своєю постановою, якшо всі вироки постановлені суддями одноособово. Якщо хоча б один вирок постановлено районним (міським), окружним (міжрайонним) чи військовим судом гарнізо-ну, обласним і відповідним йому судом у колегіальному складі, порядок застосування покарання визначається ух-валою відповідного колегіального суду за всіма невико-наними вироками відповідно до вимог ст. 43 КК.[2]

15. Питання про всякого роду сумніви і суперечки, які виникають при виконанні вироку і пов'язані з його недо-ліками, можуть вирішуватися судом при умові, що їх вирішення не торкається суті вироку і не погіршує ста-новища засудженого. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирі-шенні питань, пов'язаних з виконанням вироків» від 21 грудня 1990 р., суди вправі вирішувати при цьому питання про: застосування акту амністії, якщо його за-стосування є обов'язковим і суд при постановленій вироку не обговорював цього питання;