впливу на суддів під час прийняття ними рішен-ня у справі; таємниця наради суддів; особливий порядок обговорення питань, які розв'язуються судом, та прийнят-тя за ними рішення; право судді на окрему думку; підпи-сання вироку всім складом суду; публічне проголошення вироку відразу ж після його прийняття.
Згідно із вимогою ст. 322 КПК України вирок виноситься в окремому приміщенні - нарадчій кімнаті. Під час наради та постановления вироку в нарадчій кімнаті можуть бути тільки судці, які входять до складу суду у даній справі. Присутність тут секретаря судового засідання або будь-яких інших осіб не допускається.
З настанням нічного часу суд має право перервати нараду для відпочинку. Судді не мають права розголошувати мірку-вання один одного, які висловлювалися у нарадчій кімнаті.
Відповідно до Закону України «Про статус суддів» судці здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та вико-навчої влади (ст. 1); судці у здійсненні правосуддя незалежні, підпорядковуються тільки закону та нікому не підзвітні (ст. 3); забороняється будь-яке втручання у здійснення правосуддя (ст. 11); суддя не зобов'язаний давати будь-які пояснення по суті розглянутих ним справ або справ, що розглядаються (ст. 12); судді недоторканні (ст. 13). Недоторканність суддів поши-рюється на їх житло, службове приміщення, транспорт, засоби зв'язку, кореспонденцію, майно, яке їм належить, та докумен-ти. Судді не можуть бути притягнуті до кримінальної відпові-дальності та взяті під варту без згоди Верховної Ради України. Проникнення в помешкання або службове приміщення судді, в його особистий або службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку або виїмки, прослуховування його телефон-них розмов, особистий обшук судді, виїмка його кореспон-денції, речей та документів можуть проводитися тільки з санкції Генерального прокурора України за наявності пору-шеної кримінальної справи.
Вплив на суддю у будь-якій формі з метою перешкоджан-ня встановленню істини або домагання винесення незаконно-го вироку тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 176і КК України.
Погроза щодо судді, образа його у зв'язку із здійсненням ним правосуддя караються у відповідності із ст. 1762, 1763 Кримінального кодексу України.
Разом з тим, винесення суддями з корисливих мотивів або іншої особистої заінтересованості завідомо неправосудного вироку карається позбавленням волі на строк до восьми років (ст. 176 КК України).
Виносячи вирок у нарадчій кімнаті, суд обґрунтовує його тільки на тих доказах, які були розглянуті у судовому засі-данні.
Кожний вирок має бути законним і обгрунтованим.
Законність вироку означає, що вирок за своїм змістом грунтується на неспростовних доказах, а за формою та харак-тером прийнятих рішень відповідає вимогам Конституції Ук-раїни, кримінального, кримінально-процесуального законо-давства та інших нормативних актів.
Під обгрунтованістю вироку розуміють відповідність висновків, які викладені у вироці, фактичним обставинам справи, фактам, які мали місце в дійсності та встановлені су-купністю доказів у справі.
Головуючий ставить усі ці питання на розв'язання суду. При цьому кожне питання він повинен ставити у такій формі, щоб на нього можна було дати тільки позитивну або негатив-ну відповідь.
Під час розв'язання кожного окремого питання ніхто з суддів не має права утримуватися від голосування. Головую-чий голосує останнім. Усі питання вирішуються простою більшістю голосів.
Суддя, який залишився у меншості, має право викласти письмово свою окрему думку. Окрема думка при проголо-шенні вироку не об'являється, але приєднується до справи. Після набрання вироком законної сили окрема думка разом із справою направляється голові вищого суду для вирішення пи-тання про необхідність перегляду справи у порядку нагляду.
Розв'язавши в нарадчій кімнаті всі питання правосуддя, суд складає вирок. Вирок повинен бути написаний одним із суддів, який брав участь у його постановленні, і підписаний усіма суддями.
Вирок може бути обвинувальним або виправдувальним.
Будь-який вирок складається із вступної, мотивувальної та резолютивної частин.
Обвинувальний вирок виноситься тоді, коли зібраними та дослідженими в залі суду доказами з беззаперечністю та не-спростовно встановлено вину підсудного у вчиненні злочину, за яким йому було пред'явлено обвинувачення. «Обвинувальний вирок, - визначає ст. 327 КПК України, - не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена». При цьому суд не має права вийти за межі пред'явленого обвинувачення, і в разі, якщо в ході судового слідства будуть виявлені більш тяжкий злочин або нові епізо-ди злочинної діяльності підсудного, - виносить не обвину-вальний вирок, а повертає справу на дослідування.
У вступній частині вироку вказується, що він поста-новляється ім'ям України (держави), зазначаються наймену-вання суду, який виніс вирок, місце та час його постановлен-ия, склад суду, секретар суду, учасники судового розгляду, повні дані про підсудного, кримінальний закон, за яким він був відданий до суду.
Обвинувальний вирок може бути кількох видів:
з призначенням покарання;
без призначення покарання;
із звільненням від покарання;
з умовним застосуванням покарання.
Цими обставинами визначаються особливості описово-мотивувальної та резолютивної частин вироку.
Мотивувальна (описово-мотивувальна) частина об-винувального вироку повинна містити формулювання обви-нувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини та мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь винності, та докази, на яких грун-тується висновок суду щодо кожного підсудного, із зазначен--ням мотивів, за якими суд відкидає інші докази; обставини, пом'якшуючі або обтяжуючі відповідальність; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення без-підставною - підстави для цього.
Суд зобов'язаний мотивувати призначення покарання у вигляді позбавлення волі, якщо санкція кримінального закону передбачає й інші покарання, не пов'язані з позбавленням волі; застосування умовного засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці; призначення покарання нижче найнижчої межі, передбаченої кримінальним законом за