яких взяли на поруки;
е) органами народної освіти у межах їх компетенції. Адміністрація місць позбавлення волі повинна сповіщати
суд про місце відбування покарання засудженим, а також про його звільнення після відбування покарання.
З метою підвищення виховного впливу вироку суд може направити його копію за місцем роботи, навчання або прожи-вання засудженого.
Для виконання вироку в частині конфіскації майна або відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, суд виписує виконавчий лист, який направляється державній ви-конавчій службі за місцем знаходження майна засудженого.
Закон встановлює крайні строки давності, протягом яких обвинувальний вирок має бути виконано (ст. 49 КК України). Після закінчення цих строків вирок вважається таким, що втратив силу, і виконанню не підлягає.
Розвитку юридичного процесу сприяв би такий підхід, за якого всі питання виконання вироку регламентувалися б кри-мінально-виконавчим законодавством.
РОЗДІЛ 3.
ІНШІ РІШЕННЯ СУДУ.
ПРОТОКОЛ СУДОВОГО ЗАСІДАННЯ
Крім винесення вироку в стадії судового розгляду судом можуть бути прийняті також інші рішення, а саме: 1) ухва-ла про порушення кримінальної справи за новим обвинуваченням та направлення її для провадження розслідування; 2) ухвала про порушення кримінальної справи щодо нової особи; 3) ухвала про порушення кримінальної справи за зазда-легідь неправдиві показання (невірний переклад або невірний висновок); 4)ухвала про направлення справи на додаткове розслідування; 5) ухвала про закриття справи.
Розглянемо докладніше кожний з випадків, за яких суд приймає зазначені рішення.
Суд порушує кримінальну справу за новим обвинувачен-ням, якщо в ході судового слідства отримані дані, які вказують на те, що підсудний вчинив ще й інший злочин, за яким йому обвинувачення не було пред'явлено, а сам такий злочин тісно не пов'язаний з тим, за який він переданий до суду. Таке рішення суд може прийняти у відповідності із ст. 276 КПК України лише у випадках, коли без шкоди для вирішення завдань криміналь-ного процесу можливий окремий розгляд двох кримінальних справ щодо однієї і тієї ж самої особи. Суд не має права вийти за рамки пред'явленого обвинувачення, а зміна обвинувачення су-дом допускається лише у випадках, якщо цим не погіршується
стан обвинуваченого. Якщо ж виявиться, що окремий розгляд справ не можливий, суд виносить ухвалу про повернення справи на додаткове розслідування, де обвинуваченому треба буде пред'явити нове обвинувачення у повному обсязі за всіма вста-новленими фактами вчинених ним злочинів.
У відповідності із ст. 278 КПК України, якщо в ході судо-вого розгляду будуть встановлені обставини, що вказують на вчинення злочину особою, яка не притягнута як обвинувачений, суд порушує щодо такої особи кримінальну справу та направляє необхідні матеріали для провадження попереднього слідства.
При цьому суд має право обрати щодо такої особи один з перед-бачених у законі запобіжних заходів, включаючи і тримання під вартою. У разі якщо справа щодо нової особи нерозривно пов'я-зана із справою, яка розглядається в суді щодо підсудного, і ок-ремий розгляд таких справ неможливий, суд направляє все про-вадження у справі на додаткове розслідування.
Порушення кримінальної справи щодо свідка, потерпі-лого, експерта або перекладача за завідомо неправдиві пока-зання, висновок або невірний переклад у відповідності із ст. 279 КПК України може мати місце лише одночасно з по-становлениям вироку у справі. Подібний підхід законодавця виправданий такими міркуваннями.
Висновки слідства мають попередній по відношенню до судового розгляду характер та остаточно не визначають, які докази істинні, а які невірні; тільки суд має право своїм виро-ком визнати підсудного винним або ж виправдати його і тим самим надати встановленій зусиллями слідства та суду істині юридичної сили - значення встановленого судом факту; у відповідності із встановленим фактом винності або невинності підсудного вирішується питання про неправдивість або прав-дивість показань того або іншого учасника процесу; було б передчасним говорити про неправдивість або правдивість по-казань свідка або потерпілого, не визначившись до кінця, де ж неправда, а де правда; насамкінець, передчасні висновки про неправдивість будь-чиїх показань або висновків можуть найнегативніше вплинути на інших учасників процесу та спонука-ти їх до зміни своїх показань, давання показань, «бажаних» слідчому або суду, а це в кінцевому підсумку зробить встанов-лення істини неможливим. Безперечно, що в логіку даних міркувань важко вписується положення про порушення кри-мінальної справи за заздалегідь невірний переклад. Факт не-правильного перекладу однозначно може бути встановлений на будь-якій стадії процесу. Очевидно, що невиправданим буде відкладати порушення справи за даними обставинами до винесення судом вироку, але іншого рішення закон поки що не передбачає.
4. Кримінальна справа підлягає поверненню на додаткове розслідування з огляду на неповноту або непра-вильність попереднього слідства, які не можуть бути усунені в судовому засіданні; у разі суттєвого порушення ви-мог кримінально-процесуального закону органами дізнання та попереднього слідства; за наявності підстав для пред'явлення підсудному іншого обвинувачення, тісно пов'язано-го з раніше пред'явленим, або для зміни обвинувачення на більш тяжке або на таке, яке суттєво відрізняється від обвину-вального висновку, а рівно в разі необхідності пред'явлен-ня обвинувачення новій особі. Попереднє слідство визнається неповним, коли:
а) не з'ясовані будь-які з обставин, що входять до предме-та доказування у кримінальній справі;
б) не перевірено доводи обвинуваченого на свій захист або не досліджено алібі обвинуваченого. Не можна відкидати зроблені обвинуваченим повідомлення, доводи та заяви тільки лише тому, що він не зміг нічим їх підтвердити. Обви-нувачений не зобов'язаний доводити свою невинність. Усі сумніви, які виникли у справі, повинен дослідити та розв'язати слідчий, а за неможливості їх розв'язати він має витлумачити їх на користь обвинуваченого;
в) не з'ясовано роль кожного з обвинувачених, якщо