Контрольна робота

на тему:

“Соборне Уложення - пам’ятка права Московії”

Джерела та загальна характеристика Соборного Уложення.

Цивільне право.

Кримінальне право.

Джерела та загальна характеристика Соборного Уложення.

До середини XVІ ст. остаточно склалась багатонаціональна російська держава. На вершині державної ієрархічної піраміди знаходилась царська влада, не обмежена ні політично, ні юридично. Цар видавав статути, укази тощо. Він був вищим джерелом державної влади.

У XVІ ст. московська держава приєднує до себе нові і нові землі. Відбувається подальше юридичне оформлення станів (обов’язків і привілей). Правлячий клас чітко ділиться на феодальну аристократію – бояр і дворян.

За часів другого московського царя (1645-76) Олексія Михайловича (19.3.1629 -29.1.1676) з династії Романових державний устрій Московської держави став набирати характеру абсолютизму, а Соборне Уложення 1649 року остаточно закріпачувало селян та розширювало права дворянства і купецтва.

Існуюча раніше в Росії юридична практика, яка спиралася на судебники, укази, думські вироки і т.д., носила розрізнений і часто суперечливий характер. З прийняттям Соборного Уложення в 1649 році вперше в історії російської державності була зроблена спроба створити єдине зведення усіх діючих правових норм, охопити ним усі сторони суспільно–політичного й економічного життя, а не окремі групи суспільних відносин. У результаті кодификації Соборне Уложення було зведено в 25 розділів і 967 статей, намітився поділ норм по галузях і інститутам. І хоча основна мета не була досягнута, та й не могла бути досягнута в тих умовах, Соборне Уложення зміцнило правову систему Росії і стало фундаментом, на якому в наступному вона розвивалося і доповнювався як звід законів феодально–кріпосницької Росії.

Наслідки війни Росії з Шведами, які виразилися в занепаді і руйнуванні господарства країни, вимагали термінових заходів для його відновлення, але вся вага лягла головним чином на чорносошенних селян і посадських людей. Уряд легко роздає землі дворянам, що приводить до безупинного росту кріпосництва. На початку, з огляду на руйнування села, уряд трохи зменшив прямі податки, зате виросли різного роду надзвичайні збори ("п'ятий гріш", "десятий гріш", "козачі гроші", "стрілецькі гроші" і т.д.), більшість яких уводилося майже безупинно.

Однак скарбниця залишається порожньою і уряд починає позбавляти грошової винагороди стрільців, пушкарів, городових козаків і дрібний чиновний люд, вводиться руйнівний податок на сіль. Багато хто з посадських людей починають іти на "білі місця" - звільнені від державних податків землі великих феодалів і монастирів, - експлуатація ж іншої частини населення збільшується.

У такій ситуації неможливо було уникнути великих соціальних конфліктів і протиріч.

1 червня 1648 року спалахнуло повстання в Москві - Соляний бунт. Повсталі протягом декількох днів утримували місто у своїх руках, розоряли будинки бояр і купців. Слідом за Москвою влітку 1648 року розгорнулася боротьба посадських і дрібних служивих людей у Козлові, Курську, Сольвичегорську, Великому Устюзі, Воронежі, Нариму, Томську й інших містах країни.

Практично протягом усього правління Олексія Михайловича (1645-1676 р.) країна була охоплена дрібними і великими повстаннями міського населення. Необхідно було зміцнити законодавчу владу країни, і на початку 1649 року був прийнятий новий звід законів - Соборне Уложення.

Якщо безпосередньою причиною створення Соборного Уложення 1649 р. послужило повстання 1648 р. у Москві і загострення класових і станових протиріч, то глибинні причини лежали в еволюції соціального і політичного ладу Росії і процесах консолідації основних класів - станів того часу: селян, холопів, посадських людей і дворян, - а також почався переході від станово-представницької монархії до абсолютизму.

Зазначені процеси супроводжувалися помітним ростом законодавчої діяльності, прагненням законодавця піддати правовій регламентації максимальний обсяг сторін і явищ суспільного і державного життя.

Восени 1948 р. у Москві відкрився Земський собор, а в січні 1649 р. комісія Н.І.Одоєвського представила собору новий кодекс законів, що одержав найменування Соборного Уложення. Як значилося в царському наказі, укладачі Уложення повинні були випливати апостольським правилам і законам "грецьких царів" (Візантійському кодексу). Але все-таки їхня головна задача полягала в тому, щоб упорядкувати закони, видані в Росії при новій династії, і разом з тим задовольнити вимогам станів, висунутим у дні заколоту в Москві.

На відміну від попередніх рукописних Судебників Уложення було першим друкованим зводом законів. Його видали в кількості 2000 екземплярів (величезний тираж по тим часам) і розіслали по містах. Уложення 1649 р. служило основним зводом законів Росії аж до 1830 р. і було головним інструментом установлення посилення і збереження домінуючої політичної системи.

По клопотанню служивих людей "усіх міст" Земський собор прийняв закон, по якому землевласники одержували право шукати своїх селян і повертати їх на свої землі без обмеження терміну давності. Дворяни одержали можливість повернути не тільки селянина, записаного в книзі, але і його синів і онуків. Поверненню підлягала вся родина селянина разом із усім нажитим майном.

Соборне Уложення 1649 року увібрало в себе багато традицій, вироблених законодавчою і судовою практикою в сфері кримінального права протягом попереднього часу – XV-XVI століть. Воно стало підсумком розвитку головних тенденцій кримінального права даного періоду.

Укладачі Соборного Уложення 1649 p. використали як одне з його джерел - Литовський статут. Вони це зробили не тільки тому, що він у свою чергу, мав своїм джерелом Руську Правду, а тому, що статут офіційно діяв в Україні. Викорис-тання норм Литовського статуту як одного з джерел Соборного уложення мало на меті зміцнити зв'язки України та Росії.

Соборне Уложення 1649 року, узагальнивши і всотавши в себе попередній досвід створення правових норм,