Кримінальне право. Деякі демократичні зміни торкнулися і цієї галузі права. Вони звужували сферу кримінальної відповідальності, пом'якшували відповідальність за злочини, що не мали великої суспільної небезпеки, посилювали відповідальність за найбільш тяжкі злочини проти життя та здоров'я громадян тощо.

Головним завданням кримінального права була охорона суспі-льного та державного ладу, соціалістичної власності, особи та її прав і всього правопорядку від злочинних посягань. З особливою силою підкреслювалося завдання запобігання злочинності.

Злочином вважалась дія чи бездіяльність, прямо передбачена чинним законом. Законодавець рішуче відмовився від принципу аналогії в кримінальному праві.

Проголошувалось та послідовно додержувалось положення про те, що підставою кримінальної відповідальності є лише вина, без вини немає і не може бути кримінальної відповідальності.

Вік кримінальної відповідальності підвищувався до 16 років. За тяжкі злочини відповідальність наставала з 14 років.

Закон, що усував чи пом'якшував караність дії, набував зворо-тної сили, тобто він поширювався і на дії, учинені ще до його видання. Закон, який встановлював караність дії чи посилював її, зворотної сили не мав.

За час існування радянської влади деякі злочини були викоре-нені (збройне повстання, контрреволюційний саботаж тощо). Дії, що раніш вважалися злочинними, втратили свою суспільну небез-пеку із зміною соціально-політичних умов. Саме тому був скасова-ний указ про заборону продажу, обміну та відпуску на сторону устаткування та матеріалів, про відповідальність по суду за ці дії.

Зменшилися й види покарань. Відмовилися від таких мір покарання, як оголошення ворогом народу з вигнанням із СРСР назавжди, випровадження з СРСР на певний строк, ураження у політичних правах за судом, у тому числі й позбавлення виборчих прав. Поняття "ворог народу" вилучається з юридичної терміноло-гії. Адже його запровадив Сталін як знаряддя розправи з невинними людьми, бо це поняття було тавром, що знімало зі слідства та суду обов'язок шукати докази вини особи.

Смертна кара — розстріл — була оголошена виключною мірою покарання. Його застосування допускалося лише за зазначені у законі найбільш тяжкі та небезпечні для держави злочини.

Різко знижувався максимальний строк позбавлення волі — з 25 до 15 років. З 1959 p. широко практикується умовне засудження. Воно було відомо радянському праву з 1918 p., але з середини 30-х років застосовувалось рідко.

Успіхи у боротьбі зі злочинністю та запобіганні злочинам підготували можливість правильного і доцільного застосування умовного засудження. Його головне призначення — перевиховати винного, піддати його моральному засудженню суспільства, переду-сім його трудового колективу. Умовне засудження допускало обов'-язкове залучення громадськості до перевиховання засудженого, особливо тоді, коли вона клопоталася перед судом про пом'якшен-ня вироку шляхом умовного засудження.

2. Конституція УСРР 1978 р.. Її основні положення

Жорстка централізація державного механізму, системи органів влади і управління, правоохоронних органів зако-номірно привела до централізації законотворчості. Зако-нодавство УРСР розвивалося під прямим впливом загаль-носоюзних нормативних актів. Започаткована Законом від 11 лютого 1957 року кодифікація права чітко визначила рамки законотворчої самостійності радянських республік. Результатом кодифікації стало прийняття на союзному рівні — Основ законодавства Союзу РСР і союзних рес-публік, на республіканському — кодексів майже з усіх галузей права. Вінцем кодифікаційної роботи стало ви-дання Зводу законів СРСР і Зводу законів Української РСР.

Ряд спільних постанов ЦК КПУ, Президії Верховної Ради УРСР і Ради Міністрів УРСР, прийнятих у 1976 році, визначили завдання по кодифікації законодавства, створен-ню систематизованих актів, які б охопили всю чинну сис-тему законодавства. Звід законів УРСР формувався як зібрання актів і був офіційним виданням, що давало мож-ливість посилатися на нього при вирішенні справ у право-застосовчих органах.

Конституційне законодавство СРСР і союзних рес-публік розвивалося у двох напрямках: прийняття нор-мативних актів з удосконалення організації і порядку діяльності органів законодавчої і виконавчої влади, з од-ного боку, а з іншого — створення проекту нового Основ-ного закону для суспільства "розвинутого соціалізму".

Серед законів, які були спрямовані на удосконалення радянської представницької системи, слід назвати Закон про вибори до Верховної Ради СРСР (липень 1978 року), Закон "Про порядок відкликання депутата Верховної Ради СРСР" (квітень 1979 року), Закон "Про статус народних депутатів СРСР" (квітень 1979 року) тощо.

В листопаді 1978 року приймається Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про основні права і обов'язки район-них Рад народних депутатів", а також аналогічні акти про права і обов'язки міських, районних (в містах), селищних і сільських Радах. У червні 1980 року — Закон про повноваження крайових, обласних, окружних і обласних (автономних) Рад. Всі ці загальносоюзні акти віддзеркалювались у діяльності республіканських органів влади і управління.

Конституційна реформа. Рішення про конституцій-ну реформу було прийнято ще в 1962 році. Але ідея швид-кого вступу до комуністичного суспільства в кінці 60-х років поступово розчиняється у нових формулюваннях. Все настирніше стали підкреслюватися такі моменти, як актив-не залучення громадян в управління суспільством, підви-щення ролі громадських організацій, зміцнення громад-ського самоврядування тощо. Проект нової Конституції було підготовлено тільки в травні 1977 року. Тоді ж проект був схвалений Пленумом ЦК КПРС. 7 жовтня 1977 року Вер-ховна Рада СРСР прийняла Декларацію про прийняття і оголошення Конституції СРСР. 20 квітня 1978 року Вер-ховна Рада УРСР прийняла Конституцію УРСР.

Вона складалася з преамбули і десяти розділів: основи суспільного ладу і політики; держава і особа; національ-но-державний і адміністративно-територіальний устрій УРСР; Ради народних депутатів УРСР; місцеві органи дер-жавної влади і управління УРСР; державний план еконо-мічного і соціального розвитку УРСР; державний бюджет УРСР; правосуддя, арбітраж і прокурорський нагляд; герб,

прапор, гімн і столиця УРСР; дія Конституції УРСР і по-рядок її зміни.

Текст Конституції УРСР 1978