року майже повністю відповідав Конституції СРСР 1977 року. За Конституцією, УРСР визнавалася суверенною радянською соціалістичною державою. Важливою ознакою суверенітету республіки було те, що вона мала право зносин з іноземними держава-ми. Головною гарантією суверенітету було закріплення за союзною республікою права виходу із складу СРСР, але механізму здійснення цього права передбачено не було, що свідчило про декларативний характер даної конституцій-ної норми. Нова Конституція була пронизана ідеями, що були спрямовані на зміцнення командно-адміністративної системи. Ст. 6 Конституції проголошувала комуністичну партію "керівною і спрямовуючою силою суспільства, яд-ром її політичної системи".
Декларативні лозунги Конституції в значній мірі роз-ходились з реальним життям. Так, ст. 48 гарантувала гро-мадянам України свободу слова, друку, зборів, мітингів і демонстрацій. Ст. 49 надавало право об'єднуватись у гро-мадські організації, що сприяють розвитку політичної ак-тивності та самосвідомості, задоволенню їх різноманітних інтересів. Ст. 52 гарантувала громадянам недоторканість особи, ніхто не міг бути заарештований інакше як на під-ставі судового рішення або за санкцією прокурора. Але фактично ці статті не збігалися з реальним життям.
3. Держава і право України в період перебудови (1985-1991 рр.)
З середини 80-х років в СРСР розпочався незворотний процес реформування всіх сторін життя суспільства. Перші спроби реформ показали, що вони неможливі без демо-кратизації, без перебудови політичної системи.
Перед Україною виникла реальна можливість національ-ного і державного відродження. Суспільно-політичне жит-тя в республіці активізується після жахливої катастрофи на Чорнобильській АЕС. Зросла громадська свідомість людей, які висловили відкрите недовір'я керівництву країни.
Утвердження гласності та політичного плюралізму при-вели до ліквідації ідеологічного і політичного панування комуністичної партії. Почала втрачати свої позиції команд-но-адміністративна система управління. Одним із важ-ливих напрямків демократизації стало реформування ді-яльності Рад народних депутатів. Вперше за історію їх існування були проведені дійсно демократичні вибори.
Перебудовчі процеси викликали до життя численні гро-мадські організації, більшість з яких згодом реформуєть-ся в політичні партії. Важливу роль серед них відігравав Народний Рух України за перебудову, який виступав за розбудову незалежної України.
Зростанню національної самосвідомості сприяло прий-няття Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 року Декла-рації про державний суверенітет, яка проголосила верхо-венство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Кардинальних змін зазнала правова система. У роки перебудови до Конституції УРСР та до чинного законодав-ства вносяться чисельні зміни і доповнення. На перше місце у правовому регулюванні вийшов інститут прав і свобод особи. Але непослідовність політичних і економіч-них реформ, небажання центру надати республікам повну законотворчу самостійність привели до "війни" союзних і республіканських законів.
Кримінальне законодавство в період, що розглядаєть-ся, майже не змінюється. Зміни відображали або черговий напрям політики партії, або приєднання СРСР до відпові-дних міжнародних конвенцій. Так, у 1985—1986 роках були прийняті нормативні акти, спрямовані на боротьбу з пияцтвом і одержанням нетрудових доходів. У 1987 році СРСР приєднався до міжнародних конвенцій, які передба-чали боротьбу з наркотиками та заручниками.
Важливе значення для відродження духовності україн-ського народу мав закон "Про мови в Українській РСР" від 28 жовтня 1989 року.
В цілому законодавство періоду "перебудови" започат-кувало правову основу для радикальних соціально-еконо-мічних перетворень наступних років.
Зміни у державно-правовому житті країни були викликані процесами оновлення, що відбувалися у суспільстві, і які невпинно вели до форму-вання незалежної Української держави.
Період перебудови для республіки закінчився прийнят-тям 24 серпня 1991 року Верховною Радою УРСР "Акту про державну незалежність України", який ліквідував істо-ричну несправедливість та розпочав новий етап в історії України і її народу.
Список використаної літератури
Боффа Дж. Історія Радянського Союзу. Т. 2. - М., 1990.
Білоцерківський В.Я. Історія України. Курс лекцій. Навчальний посібник. – Харків, 1999. – 652 с.
Верт Н. Історія радянської держави 1900-1991. – М., 2000.
Історія держави і права України. Частина 2: Підруч. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 ч. / АЗа ред. акад. Академії правових наук України А. Й. Рогожина. — К.; 1н Юре. — 1996. — 448 с.
Музиченько П.П. Історія держави і права України: Навчальний посібник. – К.: товариство „Знання”, КОО, 1999. – 662 с.
Старков Б.А. З історії опору режиму особистої влади // Вісник вищої школи. - 1990. - №17.