2) соціально-економічні:

- задоволення абсолютних, тобто найнеобхідніших, життєво важливих потреб;

- задоволення “відносних потреб”, що виникають в умовах соціально-економічної диференціації населення та порівняння людьми свого становища зі становищем оточуючих;

- досягнення свого ідеалу – деякого матеріального стандарту чи соціального статусу, на які зорієнтована дана особа;

3) насильницько-егоїстичні (агресивні у фізичному та психологічних планах):

- абсолютизація ідеї самоствердження, реалізація у будь-яких формах потреб та інтересів, що вже в особи є;

- самоствердження у тих формах, які можливі для особи в конкретних ситуаціях ( фізична розправа з особою, яка образила тощо);

4) легковажно-безвідповідальні:

- відсутність потреби та зацікавленості звіряти свої вчинки з існуючими нормами поведінки, законом;

- вибірковий характер загально слухняної поведінки (наприклад, лише в умовах суворого зовнішнього контролю або у спілкуванні з тими, хто має реальну владу).

Ці мотиви у злочинній поведінці та злочинності, як показує практика та наука, можуть проявлятись у різних сполученнях.

5. Ціннісно-нормативні характеристики свідомості особистості.

Передусім йдеться про ціннісні орієнтації – глибинні особистісні

характеристики, які вказують на найбільш значимі для особистості об’єкти, що цінуються нею.

Загальну класифікацію реакцій поведінки особистості на підставі орієнтацій обгрунтував соціолог Ядов В.А., який пов’язував їх з проблемними життєвими ситуаціями.

Кримінологічні дослідження особистості злочинця показали, що в системі ціннісних орієнтацій у них найвищі місця посідають індивідуально-плановоегоїстичні. При цьому найвищими цінностями для особи є власне матеріальне благополуччя, створення для цього найбільш сприятливих умов.

Категорії моралі та етики і похідні від них поняття (добро і зло, порядність і підлість тощо), мають кримінологічне значення.

Кримінологічні дослідження фіксують:

а) суттєві прогалини у моральній свідомості осіб, які вчиняють злочини;

б) викривлення, які ведуть до морального конфлікту з загальноприйнятими в суспільстві нормами моралі, нормами моралі різних груп, подвійної моралі.

У всіх випадках при дослідженні особи злочинця виникає питання: Чому особу із зіпсованими потребами, інтересами, цінностями, моральними уявленнями не зупинив закон, у т.ч. кримінальний з його суворими санкціями? Відповідь на це питання вимагає аналізу правосвідомості людини. В кримінології такого роду дослідження активно проводились і провели до висновку про суттєву специфіку правосвідомості та правових установок злочинців, що виявляються при порівнянні їх з відповідними характеристиками осіб із контрольних груп, які ведуть себе правомірно тривалий час.

Якщо говорити про ставлення злочинців до закону в цілому, то злочинці не займають якоїсь особливої, чітко вираженої позиції.

У злочинців найбільш створеним є такий елемент правосвідомості, як ставлення до виконання правових приписів. Досить поширеним є також переконання, що закон можна порушити в конкретній ситуації, що ставить під загрозу будь-які особисті чи групові інтереси. Тут дає про себе знати і певна ієрархія цінностей особистості.

Кримінологічно значимими є також зміст економічної свідомості особистості, релігійного та ін. виховання, тим більше в нових економічних умовах, ситуації активізації псевдорелігійних тоталітарних сект, поширення порнографії тощо.

При цьому, на думку ряду вчених, потрібно врахувати такі моменти:

По-перше, не у кожного злочинця ціннісні орієнтації, моральна та правова свідомість відрізняються від відповідних характеристик законослухняних громадян.

По-друге, більшість осіб, які вчиняли злочини навмисно, навіть неповнолітніх, досить різко відрізняються від ровесників, які стійко ведуть себе правомірно, на підставі комплексу ознак, які відображають ціннісні орієнтації, моральні та правові погляди.

По-третє, різним видам злочинної поведінки відповідають специфічні види спотвореної змістовної характеристики свідомості, хоча вони проявляються на фоні деяких загальних для різних злочинців деформацій.

Правові погляди у багатьох рецидивістів, особливо тих, хто довго знаходився у місцях позбавлення волі, бувають настільки спотворені, що останніми навіть не усвідомлюється ступінь відмінності особистих поглядів від загальноприйнятих та відображених у законах.

Як висновок, потрібно відзначити, що злочинці значною мірою відображають ті погляди, які так чи інакше поширені у суспільній та груповій психології, проявляються у суспільній свідомості. Відповідні негативні моменти свідомості створюють можливість протиправної поведінки. Але в осіб, які вчиняють злочини, така вірогідність є значно вищою, оскількивідповідні дефекти поглядів, установок, орієнтацій у їх середовищі є більш поширеними; носять більш глибокий характер, переростають у переконання; являють собою комплекс взаємопов’язаних деформованих цінностей і поглядів; суб’єкти, яким властиві такі деформації, частіше потрапляють у проблемні та конфліктні ситуації і створюють їх.

6. Класифікація злочинців. Особистість злочинця як соціальний тип.

Бородьба зі злочинністю не може орієнтуватися лише на індивідуальну неповторність кожної людини, у той же час вона повинна враховувати неоднорідність контингенту злочинців. Ця проблема вирішується шляхом класифікації злочинців, їх угрупувань та типології.

Під класифікацією розуміють систему поділу предметів або понять якої-небудь галузі на класи, види та інше за певними ознаками.

Під угрупуванням у більшості випадків розуміється певний розподіл статистичної сукспності на певні групи, категорії з використанням такого критерію, як статистична поширеність однієї чи декількох ознак.

В межах такої класифікації фактично вивчається не особистість в комплексі її характеристик, а контингенти злочинців. При цьому виявляється статистична поширеність серед них тих чи інших ознак.

Найпоширенішими є угрупування, що грунтуються на:

Ці види угрупувань не відображають всієї її різноманітності.’

Тема № 4.