достовірність його результатів. І не випадково німецький вчений Ганс Снайдер свою книгу “Кримінологія” розпочинає з того, що “кримінологія – це самостійна міждисциплінарна наука зі своєю історією, що характеризується оригінальними методами дослідження та специфічними інститутами і організаціями, які є у всіх країнах світу.”
Думається, що не погодитись з цим висновком не можна, про що підтверджують сучасні досягнення науки кримінології.
5. Кримінологія в системі наук.
Що являє собою спеціаліст – кримінолог, чому його необхідно навчити, яка його базова підготовка?
Ці питання вирішувались та вирішуються по-різному в кожній країні, у всі періоді життєдіяльності людства та окремими авторами.
Поширені чотири основні точки зору.
Перша полягає у тому, що кримінологія – це соціологія злочинності, і базовою повинна бути соціологічна підготовка. Виходячи з цього, в ряді країн кримінологію викладають майбутнім соціологам, а не юристам (США, Великобританія та ін.).
Друга позиція зводиться до того, що кримінологія – це юридична наука, тому юридична підготовка повинна бути головною при підготовці спеціалістів-криміналістів. (Україна, Росія та інші країни Східної Європи).
Третій підхід ґрунтується на тому, що кримінологічні дослідження – це дослідження, перш за все, поведінки людини і відповідно їх повинні проводити спеціалісти-психологи, психіатри. Це характерно для представників так званої клінічної-кримінології.
Четверта позиція прямо визначає кримінологічні дослідження як міждисциплінарні. “Кримінологія – це система різнорідних ... знань і методів, які створюють специфічну цілісність, а також система особливого роду міждисциплінарної науково-дослідницької діяльності, спрямованої на вивчення злочинності”, - вважають В. Б. Першин та А. М. Подрядов.
При такому підході кримінологію називають ще комплексною наукою (М. Вермеш).
Кримінологія в Україні та інших країнах, де вона розвивалась в рамках юриспруденції, стала загальнотеоретичною наукою для наук кримінального циклу (кримінального, кримінально-виконавчого права, кримінального процесу, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності, судової психології та ін.). Число цих наук є не постійним. Наприклад, в останній час ставиться питання про виділення кримопенології. Співвідношення кримінології та цих наук можна зрівняти зі співвідношенням теорії держави та права та інших юридичних дисциплін. Саме прихильниками цієї школи і є автори даного дослідження.
6. Кримінологічні дослідження в сучасній Україні.
Кримінологічні дослідження в Україні здійснюються співробітниками наукових установ та юридичних вищих учбових закладів.
Найбільш великою науково-дослідницькою установою, яка здійснює кримінологічні та інші дослідження проблем злочинності, є Інститут держави та права Національної академії наук України у м. Києві. У ньому працюють такі відомі кримінологи, як Мати шевський П.С., Ященко С.С., Тихий В.П.,
Тузов А.П., Трофімов С.В., Лановенко І.Л., інші.
Значний вклад у розвиток кримінології вносять вчені Харківської юридичної академії (Громовенко Л.І., Долежав В.В., Зеленецький В.В., Ковалкін А.А., Михальченко М.П., Тарарухін С.А., Чухраєв І.М.), Київського, Львівського, Одеського та інших національних університетів, де дослідження здійснюються юридичними факультетами та кафедрами, які забезпечують викладання кримінології (Грищук В.К., Жулинський А.Є., Костицький М.Ф., Лопушинський Ф.А, Обушевський О.Ф., ін.)
Певні досягнення в галузі кримінології мають відомчі науково-дослідницькі підрозділи правоохоронних органів України (академії та інститутів служби безпеки, органів внутрішніх справ та прокуратури): В.Ф. Бойко, В.Г. Гончаренко, Мельник М.І., М.Й. Коржанський, Джужа О.М., Заросінський Ю.Л., Женунтій В.І., Зайцева З.Г., Лихо лоб В.Г., П’ятаков В.В., ін.
Систематично проводяться кримінологічні експертизи законопроектів з участю вищеназваних наукових установ, хоча ця практика і не стала постійною.
Поділ державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову, що закріплено у ст.. 6 Конституції України, обумовило створення відповідних органів при цих структурах і наукових установ кримінологічного спрямування (Інститут законодавства Верховної Ради України, інститут судової медицини при Верховному Суді, Академії управління при Президенті України, т.д.), які акумулюють всі досягнення в галузі кримінології та аналізують і використовують дослідження інших науково-дослідницьких установ держави у боротьбі зі злочинністю та у розробці профілактичних засобів по її попередженню, зниженню рівня та удосконаленню правових методів у цьому напрямку.
Тема № 1.
Заняття П.
1. Поняття методології та методики кримінологічних
досліджень.
Методологія (по-грецьки) – це буквально шлях до чого-небудь, дослідження. В українській мові та серед наукових категорій вживаються слова: методологія, методика, методи тощо.
У цілому, не вдаючись у складний аналіз всіх цих термінів, зупинимося на змісті найбільш часто вживаних із них.
Метод – це прийом, спосіб дослідження.
Методика – сукупність методів дослідження.
Методологія – вчення про шляхи, методи наукового дослідження чого-небудь.
В інших кримінологічних джерелах під методикою кримінологічних досліджень розуміється сукупність конкретних прийомів, способів, методів, засобів (інструментів) збору, опрацювання та аналізу інформації про злочинність, її причини та умови, особистість злочинця, а також про заходи боротьби з нею. Думається, що у зв’язку з тим, що кінцевим результатом дослідження повинні бути практичні висновки з пропозиціями, рекомендаціями про вдосконалення практики боротьби зі злочинністю, покращання діяльності правоохоронних органів та інших суб’єктів профілактики, в поняття методики автори другого напрямку логічно включили і методи розробки таких висновків, пропозицій та рекомендацій.
Доцільно, на наш погляд спочатку звернутись до кримінологічних проблем методології, а потім розглянути сукупність методик та методів.
2. Основні характеристики методологічного підходу в
кримінології.
Методологія кримінологічного дослідження, як і будь якого іншого, залежить від предмета та об’єкта вивчення, завдань, що стоять перед дослідником.
Як вже відмічалось вище, предмет кримінологічного дослідження – це закономірності злочинності, її причин та умов, підлягання її різним впливам, а об’єкт – це злочинність у різних проявах, породжуючи її та впливаючи на неї явища, процеси, характер впливу на злочинність та наслідки такого впливу.
Якщо говорити в цілому про методологію кримінологічного пізнання, то вона базується на використанні законів діалектики. При цьому принци пальним є таке:
- по-перше, злочинність розглядається як