25 вересня 1998 року о 22 годині в м. Хотин Б. в кафе “Міраж” на грунті неприязних особистих стосунків, в ході сварки, вдарив М. кулаком у груди і ногою по лівій нозі потерпілого, внаслідок чого він впав на землю. Від падіння стався перелом лівої голені, вивих ступні назад. М. отримав ушкодження середньої тяжкості, які викликали тривалий розлад здоров’я. Вироком Хотинського районного суду Чернівецької області Б. був засуджений до 1 року позбавлення волі. Чернівецький обласний суд, в порядку касаційного провадження, касаційну скаргу Б. про закриття справи за відсутністю складу злочину відхилив, вказавши, що Б., в даному випадку повинен був і реально здатен передбачити суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки. Вирок в касаційній інстанції було залишено без змін. Див. Справа № 11-9 1999р. від 12.01.99 р. / Архів Чернівецького обласного суду за 1999 р.

Обов’язок і можливість усвідомлювати суспільно небезпечний характер діяння проявляються в двох критеріях злочинної необережності: об’єктивного і суб’єктивного, які на думку автора обмежують рамки необережної вини у всіх її видах, а не тільки злочинної недбалості, де вони прямо виражені в законі (“повинна” і “могла”). Див. Ст. 9 КК України / Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. (Під ред. Ковальського В.С.). – Київ: Юрінком, 1994. – С. 27. Як правило в літературі ці критерії розглядаються тільки стосовно злочинної недбалості, що, на думку автора, занадто обмежено.

У формальних складах ці критерії виражаються в обов’язку і можливості особи усвідомлювати суспільно небезпечний характер скоюваного діяння; при самовпевненості – в обов’язку і можливості передбачити недостатність тих обставин, на які розраховував суб’єкт для відвернення суспільно небезпечних наслідків; при злочинній недбалості – в обов’язку і можливості усвідомлювати свою непідготовленість для здійснення певної діяльності або в обов’язку і можливості здійснити необхідні дії для вибору правильного рішення і відвернення суспільно небезпечних наслідків.

Таким чином, на противагу думці М.Д. Шаргородського, боротьба зі злочинною необережністю в умовах науково-технічної революції зовсім не потребує відмови від суб’єктивного критерію необережності. Див. Шаргородский М.Д. Научный прогресс и уголовное право. // Советское государство и право. – 1969. - №12. – С. 89-90.

Злочинну недбалість треба відрізняти від випадку (казусу), який виключає кримінальну відповідальність за скоєне особою діяння. Про казус може йтися мова тоді, коли діяння особи призвело до шкідливих наслідків, але ця особа не передбачала і в силу конкретних умов в даній ситуації не повинна була чи не могла передбачити, що вони настануть. А коли особа не мала реальної можливості передбачити насталі наслідки, то вони є невинно завданими, казусом. Як відомо кримінальна відповідальність за невинно завдану шкоду виключається. Наприклад людина йшла по тротуару,

підсковзнулася і, падаючи, збила з ніг іншу людину, яка в результаті падіння була тяжко травмована. Той, хто збив з ніг потерпілу, не підлягає кримінальній відповідальності через те, що він не передбачав і в момент падіння не міг передбачити, що від цього постраждає інша особа. Див. Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне право України.– Київ: Наукова думка, 1995.– С.83.

Випадок – явище не рідкісне у слідчий і судовій практиці. Найчастіше про випадкові пригоди йдеться при розслідуванні кримінальних справ про виробничий та транспортний травматизм. І дуже важливим, на думку автора, є правильне розмежування між злочинною недбалістю та казусом, його правильне встановлення та неприпустимість кримінальної відповідальності особи внаслідок юридичної помилки при розмежування цих двох понять.

Так, суд Сімферопольського району Республіки Крим засудив І. за вбивство з необережності. Матеріалами справи було встановлено, що І. та Я., зустрівшись на току, жартували між собою, а потім, за ініціативою Я., почали боротися. Під час боротьби Я. уперся головою у груди І. та спробував ривками перекинути його через себе, але І. не піддавався. Під час останнього ривка Я. різко нагнув голову. Від сильної напруги у Я., як це вбачається з висновку судово-медичної експертизи, виник розрив шийної частини хребта, від чого і настала смерть. Судова колегія Верховного Суду України не знайшла в діях І. складу злочину і провадження у справі закрила на тій підставі, що І., вступивши в дружній поєдинок з Я., не передбачав і не міг передбачити, що Я. спробує з надзвичайною напругою перекинути його через себе. У цьому випадку смерть Я. щодо дій І. має випадковий характер. Вона настала внаслідок необережності самого Я. Справа І. / Практика Верховного Суду України у кримінальних справах. – Київ: Парламентське видання, 1995. – С.150-151.

IV. Класифікація необережних злочинів. Особливості їх криміналізації.

Найважливіше кримінологічне і кримінально-правове значення має класифікація необережних злочинів у відповідності до сфери діяльності, в якій вони були скоєні. Така класифікація дозволяє виділити групи злочинів, специфічних за їх суспільною небезпекою і за механізмом скоєння, а тому потребуючих специфічних заходів по боротьбі з ними.

За цією ознакою необережну злочинність можна розділити на дві групи: побутову і професійну. Див. Лютов К.И.