10

приділяється явці з повинною. Немає по цій проблемі спеціальних оглядів Верховного Суду України, Міністерства внутрішніх справ тощо. У дореволюційному кримінальному законі явка з повинною мала таке визначення: "коли винний добровільно і перш ніж на нього впала підозра з'явився в суд чи до місцевого начальства і щиросердечно, з розкаянням зізнався в учиненому злочині".[18.с.81.]

Сучасне чинне законодавство має значні можливості для підви-щення ефективності норм про явку з повинною. Так, доцільно уточнити і розширити межі звичного переліку правових і фактичних ситуацій, при яких явка з повинною повинна або могла б пом'якшити кримінальну відповідальність, кримінальне покарання, повністю або частково від них звільнити. [ 19.С.39.]

Слід враховувати і відповідні матеріали з практики, що свідчать про те, що факти самогубств часто пов'язані не стільки зі страхом викриття і відповідала ності за вчинене, скільки з соромом та безвихідністю, юридичною та психологічною. Тож часто саме явка з повинною і стає законною основою для пом'якшення кримінальної відповідальності або звільнення від неї, і не тільки для людей, що з'явились з повинною.

У практичній діяльності виявлено багато варіантів явки з повин-ною. Все залежить від різного роду умов, змісту і кількості охоплених нею фактів і осіб, від стадії кримінального процесу, навіть від наявності або відсутності чіткої юридичної або фактичної фіксації такого роду ситуації. Навіть за відсутності простих ситуацій зустрічаються такі варіанти явки з повинною:

1) коли раніше офіційно не було відомо, що вчинено злочин і хто його вчинив;

2) було відомо про вчинення злочину, але не відомо, хто його вчинив;

3) не було відомо місцезнаходження осіб, що вчинили злочин;

11

4) не було відомо, що в дійсності здійснено інший злочин;

5) не було відомо, що в дійсності злочин вчинено іншою особою;

6) явка з повинною за так званим приватним обвинуваченням або якщо немає скарг потерпілого;

7) явка з повинною, заради якої було вчинено злочин;

8) явка з повинною в одному злочині з метою впливу на оцінку інших вчинених злочинів;

9) повинна в менш небезпечному, щоб приховати більш небезпечний злочин або завадити його розкриттю;

10) групова повинна — двох або більше осіб;

11) "незавершена явка з повинною", оскільки особа, яка вчинила злочин, затримана міліцією на шляху до прокурора;

12) давання хабара з метою впливу на розслідування, судовий розгляд, умови відбуття покарання і явка з повинною при цьому;

13) хибна повинна — завідомо або помилково.

Велика багатоманітність фактичних і юридичних обставин явки з повинною на практиці далеко не завжди вкладається в загальноприйняті уявлення про неї, а також у межі традиційних визначень юридичних словників та інших спеціальних джерел.

За формою реалізації явка з повинною — інститут кримінально-процесуального права, а за змістом — головним чином кримінального права.

Явка з повинною ,за загальними правилами, є обставиною що пом'якшує відповідальність. Але у випадках, прямо вказаних у законі (ч. 2 ст. 111,ч. З ст. 369, ч. З ст. 263 КК), вона є обставиною, що виключає кримінальну відповідальність і, отже, порушення кримінальної справи.

В юридичному словнику 1984 р. явка з повинною визначається як добровільне й особисте звернення (явка) особи, яка вчинила злочин, в органи дізнання, слідчі органи, прокуратуру чи суд з наміром передати себе в руки правосуддя.

12

Є. К. Герасимова зазначає про такі обов'язкові ознаки явки з повинною: це добровільне, особисте, безпосереднє звернення громадян з заявою про злочин в органи дізнання, слідчі органи, прокуратуру або суд, з реалізованим наміром передати себе в руки правосуддя[20.с.42-43.]. Наводячи визначення інших авторів слід зазначити що вони мало в чому відрізняються, крім того, в деяких із них надмірно деталізується явка з повинною, а в інших — навпаки, немає таких ознак, які все ж мають істотне юридичне і практичне значення.

Майже у всіх поясненнях явки з повинною як на обов'язкову ознаку вказують на добровільність, при деякою мірою спрощеному визначенні терміна "добровільно".Зрозуміло що, ця ознака є бажаною і часто зустрічається на практиці. На нашу думку, тут неопхідно згадати коментарі В. І. Антипова до положень ст. 263 КК: "Під добровільною здачею органам влади зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності згідно з ч. З ст. 263 КК, необхідно розуміти такі дії, коли особа, маючи можливість і надалі володіти та користуватися будь-яким із зазначених предметів, незалежно від мотивів з власного бажання передає його органам влади. Мотиви такого рішення можуть бути різними: каяття, страх перед відповідальністю, бажання заспокоїти родичів тощо. Факт заяви при затриманні або обшуку про бажання добровільно здати зброю, бойові запаси або вибухові речовини повинен оцінюватися і перевірятися в сукупності з іншими доказами. І, навпаки, добровільною буде здача навіть особою, котра перебуває під арештом, коли вона заявляє про зброю, бойові припаси або вибухові речовини, що зберігаються у неї вдома або в іншому місці і про які органам влади невідомо".[21.с.695.]

Факти, коли особи перед явкою з повинною радяться з друзями, рідними, близькими, представниками суспільства, адміністрацією тощо, наводились багатьма вченими серед яких Є. К. Герасимова, С. І. Нікулін

13

та інші[22.с.4О.]. В цьому, безперечно, немає нічого поганого ні