Практика свідчить що бувають такі випадки коли про вчинений злочин особа повідомляє не особисто, а по телефону, в листі або через інших громадян. Юридично головне в явці з повинною — це добровільне (письмове чи усне) повідомлення правоохоронних органів про вчинений злочин.

У законодавстві Російської імперії явку з повинною по суті не відмежовували від щиросердного каяття, більше того, останнє визнавалося єдиним можливим мотивом повинної. Можливо, тому спочатку і в нашій практиці її .розглядали як різновид щиросердного каяття або обов'язково поряд з ним, що не відповідає чинному законодавству. В слідчій, ; прокурорській і судовій 'практиці явка з повинною, як того вимагає закон, повинна враховуватись як самостійний юридичний факт незалежно від її мотивів. Але, попри всі складності, справжні мотиви і спонукання явки, з повинною слід намагатись завжди встановлювати.

Неповність визначення явки з повинною в законі призводило до того, що на практиці плутали явку з повинною від добровільної відмови. Деколи вражали, що явка з повинною є специфічною формою добро-вільної відмови особи від вчиненого злочину.Справді, тут є певна схожість — в оцінюванні мотивів і добровільності. Проте відмінностей значно більше: в формі дій при явці з повинною і бездіяльності — під час добровільної відмови; при завершеності або незавершеності злочину, в оцінюванні наслідків злочину, звільненні від кримінальної

14

відповідальності або покарання, їх пом'якшенні, в тому числі й щодо співучасників. На відміну від явки з повинною, де заявник добровільно повідомляє органи дізнання, слідчому, прокурору, судді (суду) про вчинений або підготовлений ним злочин, добровільна відмова є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину (ст. 17 КК України).

Законодавець врахував потреби практики з цього питання і Законом України від 7 березня 2002 р. № 3082-ІП року зобов'язує орган дізнання, слідчого, прокурора, суддю або суд усну заяву явки з по-винною заносити до протоколу, в якому зазначаються відомості про особу заявника і викладено зміст заяви від першої особи. Протокол в таких випадках підписують заявник і посадова особа, яка склала протокол. Враховуючи велике значення явки з повинною в доказуванні на різних етапах кримінально-процесуальної діяльності, правоохоронні органи багато років у своїй роботі фіксували явку з повинною у вигляді заяви чи окремого процесуального документа — протоколу (протоколу усної заяви).

У випадку коли усна заява про явку з повинною зроблена в судо-вому засіданні, то відомості про особу заявника і зміст його заяви заноситься до протоколу судового засідання і підписується заявником. Головуючий протягом трьох днів надсилає витяг з протоколу судового засідання відповідному прокурору.

Письмова заява про явку з повинною має бути підписана заявником і особою, яка провадить дізнання, органом дізнання, слідчим

15

або прокурором, які прийняли заяву із зазначенням на заяві дати її прийняття (частини 2—4 ст. 96 КПК).

Повідомлення, опубліковані в пресі — це статті, замітки, фейлетони, інші публікації в періодичній пресі, що містять відомості про злочини, які готуються або вже вчинені. Така умова зобов'язує органи дізнання, слідчих, прокурорів та судів слідкувати за повідомленнями в пресі.

Преса це - друковані періодичні видання, які виходять під постійною назвою з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію, а також додатки до них у вигляді видань газетного та журнального типу[23.с.44.]. Не є приводом для порушення кримінальної справи замітки, опубліковані в стінних газетах підприємств, установ та органі-зацій. Коли ж повідомлення стінних газет стають відомі органам, компетентним вирішити питання про порушення кримінальної справи, приводом до цього буде безпосереднє виявлення органом дізнання слідчим, прокурором або судом ознак злочину.

За повідомленнями, опублікованими в пресі, кримінальні справи, як правило, порушують прокурори — з метою недопущення паралельних проваджень.

Під безпосереднім виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором чи судом ознак злочину розуміється, що ці органи та самі особи, незалежно від чиїхось заяв і повідомлень (тобто приводів, зазначених у пунктах 1—4 ч. 1 ст. 94 КПК), виявляють ознаки злочину.

Безпосереднє виявлення ознак злочину може мати місце в процесі здійснення службових повноважень особою, що проводить дізнання, слідчим, прокурором і судом (суддею) відповідно до покладених на них функцій.

У ході процесуальної діяльності при провадженні розслідування по кримінальним справам, які вже порушені особа, що провадить

16

дізнання, слідчий виявляють ознаки підготовлюваних або вчинених злочинів. Ознаки злочину можуть бути виявлені і в ході здійснення оперативно-розшукових заходів. Якщо при перевірці первинних даних про злочин, отриманих у результаті оперативно-роз-шуковий дій, орган дізнання пересвідчиться в їх правильності, то є привід для порушення кримінальної справи — безпосереднє виявлення ознак злочину. У всіх інших випадках, якщо органу дізнання за результатами застосування оперативно-розшукових заходів не надається можливість самому встановити ознаки злочину, ці результати не мають кримінально-процесуальних наслідків. Слідчий може виявити