Поняття «соціальна держава» є плодом XX століття, тоді як поняття «правова держава» виникло раніше — у XIX столітті, хоча витоки обох слід шукати в давнині. Вже відомі мислителі античності (Платон, Аристотель та ін.) зверталися до пошуків принци-пів, форм і конструкцій узгодженої взаємодії влади і права.

Античними авторами було вироблено низку положень про правову державу:—

про владу закону як поєднання сили і права (Аристотель, Солон);—

про відрізнення правильних і неправильних форм прав-ління (Сократ, Платон);—

про відрізнення природного і позитивного права та їх спів-відношення (Аристотель, Демокрит);—

про рівність людей за природним правом (римські юрис-ти, стоїки);—

про право як мірило справедливості, що регулює норми спілкування (софісти, Цицерон та ін.);—

про державу як правове об'єднання людей (Цицерон);—

про сфери приватного і публічного права, про юридичну особу, суб'єкт права (римські юристи).

Символічним вираженням уявлень про державну владу, що визнає право, тобто про справедливу державну владу, став образ богині правосуддя із зав'язкою на очах, із мечем і терезами пра-восуддя. Він уособлює єднання сили і права: охоронюваний бо-гинею правопорядок рівною мірою є обов'язковим для усіх. Образ правосуддя виражає зміст і ідею не лише справедливого суду як спеціального органу, а й ідею справедливої, правової, державної влади.

Протягом історії рація і зміст ідеї про правову державу в різ-них мислителів, політичних і суспільних діячів значно різнили-ся. Позаяк у одних ідея такої держави пов'язувалася з приват-ною власністю, експлуатацією чужої праці та привілейованим становищем у суспільстві певних класів і верств, інші розуміли її зовсім інакше. Т. Мор, наприклад, ще у XVI ст. констатував, що в умовах приватної власності не можна говорити ні про справед-ливість, ні про громадський добробут, ні про «здійснене державне управління».

В епоху переходу від феодалізму до капіталізму вирішально-го значення у працях дослідників набувають проблеми поділу функцій влади, правової організації владних відносин, співвідношення політичних сил, що виключають монополізацію влади] в руках одного органу, особи або спільноти. Затверджуються ідеї свободи особи, панування права в приватних і публічних відно-синах. Дж. Локк в Англії (XVII ст.) виступив з обгрунтуванням доктрини «законності опору всіляким незаконним виявам вла-ди». Ш. Монтеск'є у Франції (XVIII ст.) заявляв, що для запобі-гання зловживанню владою є необхідним такий порядок, де власті могли б взаємно себе стримувати.

Філософську основу сучасної теорії правової держави заклав німецький філософ Іммануїл Кант, у вченні якого центральне місце посідає людина як член суспільства і як особистість. Хоча словосполучення «правова держава» в його працях не вживалося (воно звучить у нього як «правовий державний устрій»). Кант наполягав на узгодженні дій держави з правом, підкоренні її правовим законам.

Уперше термін «правова держава» було вжито німецькими вченими К.Т. Велькером (1813), І.Х. Фрайхер фон Аретином (1824). Створення юридичне завершеного поняття «правова дер-жава» пов'язують з ім'ям Р. Моля, який ввів його до загального державно-правового і політичного вжитку. У 1829 p. він навів визначення правової держави як конституційної держави, що має грунтуватися на закріпленні в конституції прав і свобод гро-мадян, на забезпеченні судового захисту особи.

Отже, історично правова держава — це конституційна дер-жава. Вона виникає як реакція на абсолютну монархію, як ви-мога обмеження діяльності центральних державних органів від-повідними загальними правовими актами, сформульованими представницькими органами.

Теорія правової держави поширилася на країни Західної Єв-ропи, Північної Америки, розвиваючись і збагачуючись протя-гом десятиліть. На домінуючу перетворюється ідея про те, що в правовій державі відносини між людьми і державою регулюють-ся нормами, які встановлюють порядок і виключають безвладдя і застосування насильства. Це означає, що піддані, які раніш мали лише обов'язки, перетворюються на громадян, наділених, крім обов'язків, певними, встановленими законом, правами. Основною метою правової держави вважається забезпечення сво-боди громадян, свободи ініціативи, підприємництва і розвитку особи відповідно до принципу «дозволено все, що не забороне-но законом».

У XX ст., особливо після Другої світової війни, теорія пра-вової держави набула нових рис. Вона пройшла через період панування нацистського варіанту теорії «правової держави» у фашистській Німеччині, через етап неприйняття в СРСР ідеї правової держави з її (ідеї) напрацьованими за дореволюційних часів ціннісними елементами-ознаками: верховенство права, поділ влади, недоторканність особи, гарантії прав і свобод лю-дини та ін.

Показово, що в конституціях деяких країн (США, Франції, Швейцарії та інші) відсутні статті, які зазначають, що дана кра-їна є правовою. Проте правова сутність держави розкривається через закріплені в статтях Основного закону ознаки правової держави: охорона і захист прав людини, підкорення влади зако-ну, поділ влади та ін.

У 80-х роках XX ст. ідея створення правової держави актуалі-зувалася у країнах колишнього «соціалістичного табору» як реак-ція на тоталітарний режим, адміністративно-командні методи владарювання, порушення прав людини. Вітчизняна наука прий-няла формулу «правова держава» у результаті «перебудови», про-голошеної в 1985 p. Україна, перетворившись на самостійну не-залежну державу, визначила орієнтацію свого розвитку — побу-дова демократичної, соціальної, правової держави.

Соціальна держава (держава соціальної демократії) — це су-часна політико-правова теорія, де слово «соціальна» несе велике значеннєве навантаження: воно пов'язано із соціальним життям людей, підкреслює, що держава бере на себе турботу про матері-альний добробут громадян, здійснює функцію регулювання еко-номіки з обов'язковим урахуванням екологічних вимог, забез-печує захист економічних і соціальних прав людини.

Здавалося б, «правова держава» і «соціальна держава» є несу-місними. Перша передбачає певну свободу особи від держави, від