Затримання повинне переслідувати наступні цілі:

негайне припинення злочину або загрози його здійснення;

оперативне запобігання заховання або знищення доказів;

запобігання втечі особи, що ймовірно вчинила злочин.

Що стосується з’ясування причетності особи до злочину і рішення питання про застосування до неї запобіжного заходу – то це вже не цілі, а завдання кримінально-процесуального затримання, які вимагають свого розв’язання кожного разу, коли дана міра кримінально-процесуального примусу здійснюється.

З урахуванням вищесказаного можна зробити висновок, що під кримінально-процесуальним затриманням слід розуміти взяття під варту особи, що ймовірно вчинила злочин, доставлення її до органу кримінального переслідування і короткочасного утримання під вартою в місцях і умовах, визначених законом з ціллю негайного припинення злочину або загрози його вчинення, оперативного запобігання заховання або знищення доказів, а також втечі цієї особи.

Затримання – специфічна міра кримінально-процесуального примусу. Серед науковців йдуть суперечки про місце затримання, адже, з одного боку, по своїх посилених правообмежувальних властивостях воно близьке до запобіжних заходів, з іншого - внаслідок можливості фіксації доказів при його здійсненні, воно схоже із слідчими діями. Недаремно на протязі досить довгого часу затримання вважалось слідчою дією.

Але на мою думку, той факт, що при деяких фактичних затриманнях (частіше всього – на місці здійснення злочину) протокол затримання може бути використаний в якості доказу, не міняє загального змісту і цільової спрямованості даного примусового заходу. Автори словника юридичних термінів зазначають, що „затримати”, перш за все, значить – „схопити”, „перешкодити руху” Краткий словарь современных понятий и терминов. – М.: Республика, 1995. Самі по собі ці дії не є пізнавальними операціями, тобто прийомами, що дають нове знання. Чи можна сказати, що, наприклад, затримання на підставі постанови органу кримінального переслідування переслідує як основну ціль отримання доказів? Я вважаю, що ні. Адже саме отримання доказів як ціль – є головною відмінністю слідчих від інших процесуальних дій.

Не дивлячись на короткочасний характер застосування, кримінально-процесуальне затримання - один з найбільш жорстких видів державного примушення. Затриманий позбавляється свободи пересування, можливості спілкування з іншими людьми, можливості розпоряджатися майном, страждає його фізична і етична недоторканність, він терпить інші численні незручності, пов’язані з побутом, мешканням, медичним обслуговуванням.

Даний захід кримінально-процесуального примусу поєднується з іншими правообмежувальними заходами: особистим обшуком, оглядом, зняттям відбитків пальців. Часто при затриманні особи, підозрюваної в здійсненні злочину, застосовується фізична сила.

При цьому затримання за підозрою в злочині – вельми поширене явище. Проте багато затримань є неправомірними. Велика кількість затриманих звільняється без звернення органів дізнання і слідства до суду за дозволом на арешт.

В своїй щорічній доповіді Уповноважена з прав людини Н.Карпачова зазначає, що нерідкі випадки порушення закону і недотримання прав громадян при затриманні. Так, громадяни безпідставно затримуються, їм не роз’яснюються права підозрюваного, порушуються вимоги про негайний допит підозрюваного, порушується 24-годинний термін направлення повідомлення про затримання прокурору Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. Перша щорічна доповідь Уповновоженого Верховної Ради України з прав людини. – К., 2000.

Частина 3 ст. 106 КПК України зобов’язує орган дізнання і слідчого вказувати в протоколі мотиви затримання, але не розкриває їх поняття. Серед вчених досі не склалося єдиної думки про те, що ж є мотивами затримання. В науковій літературі зустрічаються наступні визначення мотивів:

побоювання, що підозрюваний, у разі його залишення на волі, буде продовжувати злочинні дії або сховається від дізнання або досудового слідства, або стане перешкоджати встановленню істини;

конкретні факти, конкретні обставини, які обумовлюють необхідність затримання даної особи, свідчать про правомірність її затримання;

спонукання органу дізнання, які обумовлюють необхідність затримання особи, підозрюваної в здійсненні злочину або спонукальні причини, які виправдовують застосування цього заходу примушення;

обставини, що мають значення підстав затримання.

Зустрічаються і інші визначення мотивів затримання Михайлов В.А. Меры пресечения в российском уголовном процессе. Право и закон. – М., 1996.

Мотиви затримання дуже близькі до цілей, проте не співпадають з ними. Слід зазначити, що деякі автори не розрізняють мотиви і цілі затримання. Так, Короткий Н.Н. вказує, на те, що „всяке затримання повинне переслідувати певну мету, тобто бути вмотивованим” Короткий Н.Н. Принуждение в уголовном судопроизводстве. – М., 1989. - с. 127. З його твердження слідує висновок про те, що якщо є ціль, то затримання вмотивоване. Але в такому разі в постанові достатньо вказати лише ціль затримання, що представляється недостатнім, для підтвердження необхідності застосування даної процесуальної дії.

На наш погляд, мотиви – це ті, обумовлені потребами, внутрішні спонукання особи, які викликають в нього рішучість вчинити певним чином. Цілі ж – це уявлення особи про ті бажані зміни в зовнішньому світі, які повинні відбутися завдяки здійсненню певних дій. Іншими словами, цілі означають те, до чого прагне особа, яка проводить затримання, те, для чого проводиться затримання, а мотиви - це психічні, вольові процеси цієї особи, які визначають ціль і викликають в нього бажання добитися цілі. Тому уявляється правильною третя точка зору.

Якщо провести порівняльний аналіз з аналогічним поняттям в кримінальному праві, то можна помітити, що там присутні такі мотиви, як користливість, ревнощі, кар'єризм, злість,