обвинуваченим своєї вини, достатнім для цієї цілі служити не може — достатньою може бути тільки їх сукупність. Далі, з суті статей 131, 132 і 141 КПК випливає, що будь-яке сформульоване в постанові обвинувачення повинне бути законним і обгрунтованим, в достатній мірі підтвердженим доказами, а це означає, що докази, які можуть служити підставою для притягнення особи як обвинуваченого, повинні бути в достатній мірі перевіреними і переконливими.
На практиці і в теорії поки що не склалося одноманітне розуміння того, наскільки переконливими повинні бути зібрані до моменту пред'явлення обвинувачення докази. Суперечка навколо цього йде вже декілька десятиліть. Приблизно до середини 50-х років була поширена точка зору, що для пред'явлення обвинувачення достатньо доказів, які свідчать про вірогідність винності особи, що притягається до кримінальної відповідальності. Починаючи з середини 50-х років така точка зору була піддана різкій критиці. Її стала витісняти інша: виносити постанову про притягнення особи як обвинуваченого можна лише за умови доведеної, достовірно встановленої винності особи у вчиненні злочину Дубинский А.Я., Сергулов В.А. Привлечение в качестве обвиняемого. – К., 1989. – С. 24, Корнеева Л.М. Привлечение к уголовной ответственности. – М., 1971, Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. – К., 1984.
При оцінці таких підходів слід було б враховувати, що який високий би не був ступінь переконаності слідчого у винності особи, що притягується як обвинувачений, він ніколи не повинен забувати, що його внутрішнє переконання може розглядатися в кращому разі як достовірність суб'єктивна, тобто як достатньо високий ступінь об'єктивної вірогідності.
Встановленою, тобто доведеною, достовірною (в об'єктивному значенні даного терміну) винність обвинуваченого в здійсненні злочину може признаватися лише при умові, коли її вдалося засвідчити з дотриманням всіх принципів і норм належної правової процедури вироком суду, що набув законної сили. Такий підхід продиктований, зокрема, конституційним принципом презумпції невинності (ч. 1 ст. 62 Конституції України), а також положеннями ст. 15 КПК, з суті яких випливає, що обвинувачення не можна визнавати доведеним, достовірним, поки винність обвинуваченого не вдалося встановити в ході судового розгляду і засвідчити судовим вироком, що набув законної сили. Іншими словами, пред'явлене в ході досудового слідства обвинувачення потрібно розглядати не більше ніж як версію обвинувальної влади.
На момент винесення постанови про притягнення як обвинуваченого досудове розслідування ще не закінчене. При подальшому провадженні обвинувачення може змінюватися або доповнюватися відповідно до положень ст. 141 КПК. Бувають також випадки, коли воно виявляється спростованим (або так і залишається недоведеним) і кримінальне переслідування доводиться припиняти. Обвинувачення цілком може виявитися спростованим або недоведеним і в ході судового розгляду.
З урахуванням викладеного дуже важливо вірно визначити момент притягнення особи як обвинуваченого. Вкрай шкідливе як дуже поспішне, так і надмірно запізніле притягнення як обвинуваченого. В першому випадку різко зростає ризик визнання невинного як обвинуваченого. В другому — велика частина стадії досудового розслідування часто виявляється проведеною без активної участі переслідуваної особи і з порушенням її права на захист. А це вже підвищує ризик засудження невинного.
Обвинуваченим особа стає відразу ж після підписання слідчим постанови про притягнення як обвинуваченого. Дана постанова, як і будь-яка інша постанова, повинна складатися з трьох частин: ввідної, описової і резолютивної. Перша частина включає назву постанови, дату і місце її винесення, найменування посадової особи або органу, що її виніс, а також справу, по якій вона винесена. В другій частині вказуються: прізвище, ім'я і по батькові особи, що притягається, злочин, в здійсненні якого вона звинувачується, з вказівкою часу, місця і інших обставин здійснення злочину, оскільки вони відомі з матеріалів справи, а також положення кримінального закону, що передбачає даний злочин. У разі обвинувачення особи в здійсненні декількох злочинів, що підпадають під дію різних статей кримінального закону, в постанові повинно бути вказано, які конкретні дії ставляться у вину обвинуваченому по кожній із статей кримінального закону (ст. 132 КПК).
В ст. 131 УПК сказано, що постанова про притягнення як обвинуваченого повинна бути вмотивованою. Це означає, що описова частина постанови повинна містити виклад конкретних обставин злочину такою мірою, щоб висновки резолютивної частини постанови, в якій формулюється рішення про притягнення певної особи як обвинуваченого, а також дається кваліфікація обвинувачення по певній статті кримінального закону, були в достатній мірі обґрунтованими.
Постанова про притягнення як обвинуваченого повинна бути пред'явлена не пізніше двох діб після її винесення відповідній особі, а у разі її приводу — в день приводу або в день явки (ст. 133 КПК).
При пред'явленні обвинувачення обвинуваченому роз'яснюються права, передбачені ст. 43 КПК, і приймаються заходи до їх забезпечення.
З цією метою слідчий повинен переконатися, що зміст пред'явленого обвинувачення, а також суть наданих ст. 43 КПК прав обвинуваченому зрозумілі, спитати обвинуваченого, чи є в нього підстави для заяви відводів слідчому, а також здійснюючому нагляд за законністю досудового розслідування прокурору, чи є в нього які-небудь скарги і клопотання тощо. Якщо в обвинуваченого є підстави для заяви відводів, які-небудь скарги або клопотання, то негайно повинні бути прийняті заходи до їх фіксації в матеріалах справи, розгляду і вирішення.
3. Допит обвинуваченого
Закон (ст. 143 КПК), як було зазначено вище, наказує приступити до допиту обвинуваченого відразу ж після пред'явлення обвинувачення і роз'яснення його прав. Ця процесуальна дія власне і є власне методом забезпечення одного з найбільш важливих прав обвинуваченого — давати пояснення по пред'явленому обвинуваченню