юридичний процес як діяльність, що викликає об'єктивну потребу в процедурно-процесуальній регламентації. Юрисдикційна діяльність у силу своєї особливої соціальної гостроти як по чинених діях, так і за результатами має потребу в забезпеченні цілим поруч гарантій. Найбільш ефективною гарантією юридичного процесу є те, що він одержує чітке, всебічне і найбільш зроблене врегулювання за допомогою цивільно-процесуального і карно-процесуального права, оскільки об'єктивно обумовлене такий стан, коли матеріальне право повинне мати свої процесуальні норми.

Юридичний процес як діяльність, безпосередньо зв'язана з необхідністю використання різних методів і засобів юридичної техніки. Для одержання достовірних відгуків по розглянутій юридичній справі й обґрунтування прийнятого рішення учасникам-організаторам юридичного процесу завжди приходиться установлювати відповідні фактичні дані й обставини юридичної справи, тобто шукати і доводити істину в справі. Найефективнішими способами добування істини в справі розташовує така галузь юридичної практики, як криміналістика. Відзначимо, що карний процес немислимий без систематичного і всебічного користування послугами криміналістики. У традиційному юридичному процесі дуже істотне значення мають і такі технічні норми, що відносяться до порядку оформлення процесуальних документів: рішень, визначень, протоколів, повісток. Таким чином, юрисдикційної діяльності властиво широке використання найрізноманітніших технічних засобів і відповідних правил, спрямованих на ефективне одержання процесуальних результатів, дотримання таких правил обов'язково для всіх посадових осіб, суб'єктів-організаторів і безпосередньо зацікавлених учасників юридичного процесу.

Види юридичного процесу звичайно групуються по предметній ознаці, коли як підставу класифікації враховуються тільки відповідні галузі матеріального права, застосовувані в діяльності визначених органів держави. Звідси такі різновиди юридичного процесу, як карний, цивільний, адміністративний і т.д. Причому, як правило, самі процеси розуміються винятково в юрисдикційному значенні. Зазначена класифікація в принципі цілком прийнятна, тому що містить визначений матеріал для з'ясування загальних і особливих моментів процесу як комплексу, так і його окремих підрозділів. Однак, вона не дозволяє установити функціональний зв'язок юридичного процесу зі структурою механізму правового регулювання, а також узагальнити юридичний процес не тільки як поліструктурний комплекс, але і як функціональну систему. У дійсності ж основ для класифікації різновидів юридичного процесу більше, наприклад, в узагальнених комплексах по функціональній ознаці, коли виділяються чотири основні комплексні різновиди процесів: установчий, правотворчій, правозастосовчій, контрольний.

Вони розрізняються перш за все за своїм змістом і функціям, характеру спонукальних чи обставин загальних юридичних фактів, специфічності безпосереднього юридичного наслідку.

УСТАНОВЧИЙ ПРОЦЕС - це специфічна діяльність уповноважених органів держави, посадових осіб і громадських організацій по реалізації норм матеріального права, що встановлюють їхню правомочність по формуванню, чи ліквідації перетворенню органів держави, посадових осіб і інших керуючих суб'єктів. Дана діяльність виражається головним чином у здійсненні дій по підготовці умов організації, проведенню чи виборів призначенню керуючих суб'єктів і твердженню відповідних установчих результатів, Спонукальними обставинами установчого процесу звичайно є відповідні юридичні чи акти юридичні стани, наприклад, витікання терміну повноважень органів чи держави терміну призначення посадової особи. Установчий процес надзвичайно різноманітний по своєму конкретному змісті. З найбільш розповсюджених його видів можна вказати на діяльність по виборам представницьких органів держави, народних судів, діяльність по призначенню посадових осіб і т.д.

Установчий процес можна розглядати й у плані процесуального режиму, оскільки юридична атмосфера формування органів держави, посадових осіб і суб'єктів права носить різний характер і виявляється в різних умовах. Правомірно виділяти наступні установчі режими: публічний режим - вибори всіх представницьких органів держави; режим призначення посадових осіб в умовах номенклатури; режим порядку утворення юридичних осіб - розпорядницький, дозвільний і явочно-нормативний.

ПРАВОТВОРЧІЙ ПРОЦЕС - це специфічна діяльність уповноважених органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що складаються із системи дій по підготовці, твердженню й офіційному оголошенню нормативно-правових актів. Вона виражається насамперед у тім, що має на меті створення і підтримки системи права в належному стані, що відповідає потребам правового регулювання на тім чи іншому етапі розвитку суспільства.

Спонукальними обставинами правотворчого процесу безпосередньо виступають об'єктивна потреба в правовому оформленні відповідних суспільних відносин, а також прояву права правотворчої ініціативи. У правотворчості легко знайти всі основні елементи процесуальної форми з їхніми специфічними рисами й особливостями.

ПРАВОЗАСТОСОВЧІЙПРОЦЕС - це такий комплекс, що по своєму обсязі є домінуючим у системі юридичного процесу, а по своєму соціальному призначенню уступає лише правотворчості. Правозастосування поширене у всіляких сферах, безпосередньо зв'язано з реалізацією інтересів і насущних нестатків різних суб'єктів

права і тому виконує найбільше істотну функцію в механізмі правового регулювання. Правозастосовчій процес - специфічна діяльність уповноважених органів держави, громадських організацій, посадових осіб по розгляду

всіляких індивідуальних справ, що мають юридичні значення. Вона полягає в тім, що наділяє одних суб'єктів правомочності, покладанні на інших суб'єктів юридичних обов'язків, дозволі споровши про право, розгляд справ про правопорушення і відповідно до юридичної відповідальності.

Спонукальними обставинами правозастосовчого процесу безпосередньо виступають юридичні факти і фактичні склади. Кінцевими юридичними наслідками є відповідні правозастосовчі акти всілякого призначення, що містять розпорядження індивідуального характеру. Це однаковою мірою стосується характеристики як правозастосовчих проваджень, так і правозастосовчих стадій і режимів.

КОНТРОЛЬНИЙ ПРОЦЕС - це правова форма діяльності органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що виражаються в здійснення юридично значимих дій за спостереженням і перевіркою відповідності виконання і дотримання підлеглими суб'єктами нормативно-правових розпоряджень і припиненні правопорушень відповідними організаційно-правовими засобами:

1) установлення фактичного виконання заданого