Найбільшою мірою нормативистськая теорія права розроблена Г. Кельзеном. У нього право поставлене в такий зв'язок з державою, що останнє саме розглядається як персоніфікований правопорядок. Право в названій теорії являє собою ієрархічну (східчасту) систему норм, що представляється у виді сходів (піраміди), де кожна верхня сходинка обумовлюють нижню, а нижня випливає з верхньої, їй підкоряється.

І якщо верхньою сходинкою є конституційні норми, а далі відповідно йдуть норми звичайного закону, норми урядового акта, норми інструкцій міністерств і відомств, аж до індивідуальних актів, то принцип відповідності однієї норми іншої саме й означає твердження строгого режиму законності.

Кельзен раніше зазнавав беззастережної критики. Сьогодні ми розуміємо, що критика ця була в більшому ступені обумовлений ідеологічними факторами. Кельзен, наприклад, не задавався питанням про класову сутність права, відкидав вивчення права в аспекті економіки і політики, не входив у рішення питання, відкіля береться вихідна норма права (вивчення права із самого права), так називана основна норма, що коштує над конституцією і нормами міжнародного права.

Правом визнається державна воля, виражена в обов'язковому нормативному акті, забезпеченому примусової силоміць держави.

Чистий практик нормативної користі в рішенні конкретної справи не задумується про класове фарбування державної волі. Це може бути воля всього чи народу окремої його частини, воля чи більшості меншостей, прогресивних чи консервативних прошарків суспільства. Державну волю можуть сформувати і єдино інтереси правлячої еліти, що розходяться з інтересами країни і навіть держави в цілому.

В погляді на дійсність і рішення справи через юридичні окуляри, через призму прийнятих державою нормативних актів — зміст нормативного підходу до права (одночасно позитивне і негативне). Спочатку про позитивний.

1. Нормативний підхід більше, ніж який-небудь іншої, підкреслює визначальне властивість права — його нормативність. Мати у виді посібника загальне правило — це благо, особливо якщо воно загальне і стійке.

2. Нормативність у даному підході органічно зв'язана з формальною визначеністю права, що істотно полегшує можливість керуватися правовими вимогами.

3. Фіксованість засобів державного примуса у випадках порушення права.

4. Протистояння режиму сваволі і беззаконню.

5. Непряма орієнтація на необхідність зведення в закон належної (справедливої, моральної, прогресивної і т.п.) волі.

6. Орієнтація на підзаконне нормативне регулювання суспільних відносин у ході юридичної практики.

7. Визнання широких можливостей держави впливати на суспільний розвиток.

Останній пункт як позитивну обставину не безперечний. І якщо приводити його тут, те треба мати на увазі та держава, що виражає інтереси суспільства, служить їм, орієнтуючись на такі цінності, як справедливість, воля, гуманність. Нормативне розуміння права добре служить у ті історичні періоди, що відрізняються стабільністю. Воно не викликає дорікань з погляду практики, якщо законодавство обновилося, якщо при цьому дотримані всі демократичні процедури, якщо в нормах відбилися передові настрої широких мас.

Негативне в нормативному підході виявляється в ігноруванні змістовної сторони права: положення і ступені волі адресатів правових норм, суб'єктивних прав особистості, моральності юридичних норм, відповідності їхнім об'єктивним потребам суспільного розвитку. Сам по собі нормативний підхід до права був би непоганий. Уразливим його робить, як це ні парадоксально, держава. У силу різних причин у визначених обставинах воно задовольняється застарілими чи нормами, гірше того, видає акти, що йдуть врозріз з життям, приймає норми, що працюють на консервативні сили.

Історична школа права.

ИШП виникла як відповідна реакція на доктрину природного права з метою захисту вже пізнаних і апробованих закономірностей суспільного і державного життя, що склалися в умовах середньовіччя (феодалізму). Представники ИШП розглядали право як вираження духу народу, що складається подібно мові, поступово, у ході історичного процесу, незалежно від суб'єктивних поглядів законодавчої влади держави. Законодавець правомірний фіксувати лише те, що вже склалося як право. Гуго, наприклад, вважав, що право створюється не тільки державою, але і самостійним розвитком в у виді норм, добровільно прийнятих народом подібно тому як мова не виникла з договору і не даний готовим від бога, а розвивається сам собою. Право з погляду представників історичної школи є продукт народного духу, народного правового переконання. Розвиток права полягає в тім, що народний дух поступово виявляє об'єктивно містяться в праві норми. Тому право існує не тільки у виді формальних прав, а у виді живого представлення правових інститутів у їхньому органічному взаємозв'язку. Юристи ж лише витягають правило норми шляхом аналізу і вивчення досвіду попереднього права. Представники ИШП: Густав Гуго, Карл Савіньї, Фрідріх Пухта, Шталь і ін. Консерватизм і обмеженість даної школи виявляються лише в запереченні ролі суб'єктивної правотворчості і значення нового законодавства в прогресивних змінах суспільного життя. ИШП надмірно перебільшувала місце звичаю в системі нормативного регулювання суспільних відносин, ставлячи його над законом, заперечувала можливість законодавчим шляхом змінити реально існуюче право. З іншої сторони вона справедливо вважала, що законодавець не може діяти норми по своєму суб'єктивному розсуді. Його завдання полягає в тім, щоб пізнати об'єктивні потреби суспільного розвитку, інтереси окремих людей і правильно сформулювати їх у нормах права.