Поняття злочину та його ознаки.
Злочин як протигромадське діяння характеризується цілою низкою властивих йому ознак. Окремі з них є основними (обов'язковими), при відсутності яких діяння не може бути визнано злочином, інші - факультативними (необов'язковими). Основні ознаки, у свою чергу, поділяються на двох груп: а) ті, котрі відрізняють злочин від інших соціальних діянь, і б) ті, котрі відрізняють один злочин від іншого.
Загальними ознаками кожного злочину є суспільна небезпека, протиправність, винність і караність діяння. Сукупністю цих ознак злочин відрізняється від всіх інших правопорушень, у тому числі адміністративних і дисциплінарних проступків.
Найбільш важливим із усіх названих ознак є суспільна небезпека діяння, що виявляється в зазіханні на суспільний чи державний лад, систему господарства, власність, особу, політичні, трудові, майнові й інші права громадян і правопорядок. Діяння, що не являють собою суспільної небезпеки, вже в силу цього не є злочином (ст.7 КК). Ознака суспільної небезпеки притаманна не тільки злочинам, але і деяким іншим правопорушенням. Однак ступінь суспільної небезпеки останніх набагато менш значна. Злочини відрізняються від інших правопорушень, насамперед, підвищеною суспільною небезпекою зробленого діяння.
Другою загальною ознакою кожного злочину є протиправність діяння. Протиправність найтіснішим образом зв'язана із суспільною небезпекою, будучи, власне кажучи, її юридичним вираженням. Злочином визнається тільки таке суспільне діяння, що передбачене в кримінальному праві.
Третьою ознакою злочину є винність, що виражається в чи намірі необережності особи, що скоїла суспільно небезпечне і протиправне діяння. Особа, що скоїла таке діяння при відсутності провини, кримінальній відповідальності і покаранню не підлягає, а саме діяння не може розглядатися в цьому випадку як злочин. Так називане об'єктивне зобов'язання, тобто визнання злочинним і кримінально карним діяння особи, що не бажала, не передбачала і по обставинах справи не могла передбачати настання небезпечних наслідків, чужо принципам кримінального права і правосуддя.
Четвертим із загальних ознак злочину є його караність. Оскільки особа зробила суспільно небезпечне, протиправне і винне діяння, воно підлягає кримінальному покаранню (ст.2 УПК). У силу конкретних обставин (ст.50, 51 КК) особа, що скоїла злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності і покарання. Але це не правило, а виключення, що допускається кримінальним законом лише тоді, коли діяння винного чи він сам особисто, чи розслідування судового розгляду утратили свою суспільну небезпеку, а також стосовно зробленого вперше малозначним злочинам.
Крім цих загальних ознак злочину, що відрізняють його від інших правопорушень, слідчий (особа, що проводить дізнання) зобов'язаний установити й інші передбачені законом ознаки, що характеризують дане діяння як злочин і відрізняють його від суміжних чи близьких по характері злочинів. Сукупність таких ознак іменується в науці кримінального права, у кримінально-процесуальному законодавстві, у слідчій і судовій практиці складом злочину.
Відмінність злочинів від інших правопорушень.
Розрізняються злочини і правопорушення , перш за все, за ступенем їх суспільної небезпечності. Проте сам по собі ступінь суспільної небезпечності діяння не може бути єдиним критерієм визначення виду відповідальності за конкретні діяння. Ступінь суспільної небезпечності діяння як головна розмежувальна ознака між злочинами та іншими правопорушеннями визначається всіма його ознаками: формою і видом вини, мотивом і метою, способом, місцем, обстановкою вчинення діяння і його наслідками. Законодавцем, найчастіше, розмежовування здійснюється за наслідками вчинення діяння і, перш за все, за розміром заподіяної шкоди. Від цивільних правопорушень злочин відрізняється, в основному, за ступенем суспільної небезпечності, який, як правило, також визначається розміром заподіяної шкоди. Так, умисне знищення або пошкодження індивідуального майна громадян стає злочином лише тоді, коли завдано значної шкоди потерпілому (ч.1 ст.145 КК), а якщо шкода не є значною, то винна особа несе лише цивільно-правову відповідальність, якщо дії по знищенню майна не містять за об‘єктом посягання інших ознак, наприклад хуліганства (ст.206 КК).
Найчастіше виникає питання про відмежовування злочинів від адміністративних правопорушень. Критеріями розмежовування злочинів і адміністративних правопорушень є: 1) розмір заподіяної шкоди; 2) вартість предмета правопорушення; 3) наслідки правопорушення; 4) повторність вчинених дій; 5) ступінь суспільної небезпечності вчинених дій. При розмежування злочинів та інших правопорушень за ступенем їх суспільно небезпечності досить часто необхідно визначити зміст так званих оціночних ознак складу злочину, які використовуються законодавцем, і вживаються , в основному, або як ознаки діяння, або з як ознаки наслідків: “злісне” ухилення від сплати встановлених коштів на утримання дітей (аліментів) (ст.114 КК); “грубе” порушення громадського порядку, “явна” неповага до суспільства (ст.206 КК); “істотна” шкода державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам і інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб (ст.165 КК); “тяжкі”, “інші тяжкі” наслідки (ст.157, 158 КК) тощо. Визначення змісту оціночних ознак створює певні труднощі при вирішенні питання про ступінь суспільної небезпечності вчинених дій, а відтак, і питання про визнання їх злочинами чи іншими правопорушеннями. Недоліком чинного законодавства треба вважати випадки, коли за одні й ті самі дії передбачена як адміністративна так і кримінальна відповідальність, а критерії розмежування злочину і адміністративного проступку при цьому не визначені. Зокрема, ст.13 ЗУ “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30.10.1996р. передбачає адміністративну відповідальність громадян та посадових осіб за здійснення операцій по випуску в обіг або розміщення незареєстрованих відповідно до чинного законодавства цінних паперів, а ч.1 ст.148-8 КК – кримінальну відповідальність за випуск (емісію) громадянином або посадовою особою суб‘єкта підприємницької діяльності цінних паперів у формі їх відкритого розміщення без реєстрації емісії у встановленому порядку, тобто
