інформації від цих осіб слідчому. I саме слідчий повинен при допиті бути активним, тобто враховуючи особу свідка чи потерпілого готуватися до допиту, планувати його, вибирати необхідні тактичні прийоми, але все це з суворим дотриманням норм Закону.
Тема даної курсової роботи є дуже актуальною в сучасній науці криміналъного процесу; а саме, це такі спірні питання, як обов’язок свідка давати показання за КПК та збереження ним професійної таємниці; виклик слідчого, дізнавача як свідка до суду та багато інших питанъ, які аналізовані в даній роботі, та які потребуютъ щонайшвидшого визначення.
Це наприклад питання, про застосування неправильних методів розслідування, тому, що його показання в такому випадку не будутъ мати доказового значення. В. Алексеев, А. Байков. Проверка и оценка судом показаний свидетеля. "Сов.юстиция", 1968г, №1
Аналогично, є недоцілъним визивати на допит в якості свідка негласних співробітників ОВС, але це іноді робиться, якщо інакше доказати причетністъ певної особи до вчинення тяжкого злочину неможливо.
Список використаної літератури:
1. Конституція України;
2. Кримінальний кодекс України;
3. Кримінально-процесуальний кодекс України;
4. 3аконуУкраїни “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”.
5. А.Н. Васильєв, Л.М. Корнеева. Тактика допроса при расследовании преступления М.; 1970.
6. В. Алексеев, А. Байков. Проверка и оценка судом показаний свидетеля. "Сов.юстиция", 1968г, №1
Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: вибрані твори. – К: Юрінком Інтер, 1999.
8. Салтевський М. В., Лукашевич В. Г., Глибко В. Г. Научно-справочное пособие по криминалистике. -Киев, 1994.
9. Тертишник В.Н. Уголовный процесс, Харьков, 1999г.