піддається безпосередньому злочинному впливу і якому, отже, в першу чергу завдається шкода. Тому таким предметом може бути суб’єкт, сам соціальний зв’язок, а також предмет суспільних відносин. Встановлення предмета злочинного впливу в кожному конкретному злочині полегшує з’ясування “механізму” заподіяння шкоди самому об’єкту, а також сприяє становленню розміру і характеру наслідків суспільно-небезпечного діяння.
Тісний взаємозв'язок предмета з об'єктом злочину разом з тими не виключає відомої самостійності предмета. В цьому проявляється динаміка суспільного життя, постійна зміна суспільних відносин. Суспільні відносини з приводу одного й того ж предмета речі можуть часто змінюватись. Майно, наприклад, може переходити з приватної власності в державну чи громадську, і навпаки. В зв’язку з цим кримінально-правове значення має визначення тих суспільних відносин, які проявляються в даних умовах місця, часу і обставин в конкретному предметі, речі в момент скоєння злочину, рівно як і встановлення конкретного предмета, шляхом впливу на який винна особа вчинила шкоду об’єкту злочину. Так приватне майно громадянина може в момент його розкрадання знаходиться на зберіганні в (на виробництві, на транпортуванні і т.ін.) організації, і особа в даний момент не є посадовою чи представником влади, що істотно змінює соціальну сутність діяння і його кваліфікацію.
Визначення предмета злочину сукупністю властивостей його сторін, в яких проявляються суспільні відносини, дає змогу визначити взаємозв’язок предмета злочину з об’єктивною стороною складу злочину. В наукових колах з цього приводу була висловлена думка, що питання про предмет злочину, на відміну від об’єкту, має значення лише як належність до об’єктивної сторони деяких злочинів112 Кримінальне право України. Курс лекцій. Н.В.Чернишов., М.В. Володька, М.А.Хазін. Київ, 1995 р. ст. 89.2.
Для віднесення предмета злочину до об’єктивної сторони немає підстав. Такому віднесенню сприяла, мабуть, та підстава, що нерідко одні й ті ж предмети виступали в подібних для цього критеріїв, недостатнє дослідження проблеми створювало плутанину і призводило до змішування цих явищ. Наприклад, в одних випадках документ виступає в якості предмета злочину (підробка, розкрадання), в інших - знаряддям скоєння злочину, наприклад, при шахрайстві, розкраданні шляхом зловживаннями, ухилення від призову на військову службу.
Документ може бути предметом злочину тільки в тому випадку, коли він взаємопов'язаний з об’єктом злочину, коли в ньому проявляються ті суспільні відносини, на які спрямоване посягання. В інших випадках він ні в якому зв’язку з об’єктом не перебуває і не може визнаватися предметом злочину. Наприклад, при скоєнні шахрайства, коли винна особа підробляє документ чи викрадає його з метою наступного заволодіння майном, документ ні в якому зв'Язку з відносинами власності не перебуває. Тому він і не може бути предметом злочинів, передбачених ст. 190. При скоєнні цих злочинів документ використовується винним, як необхідне знаряддя скоєння злочину. Дану обставину необхідно підкреслити, тому що використання документа в якості знаряддя чи засобу скоєння злочину не впливає на кваліфікацію діяння. Інша ситуація виникає при впливі на документ у тих випадках, коли у властивостях документа проявляються певні суспільні відносини, на зміну яких спрямоване посягання. Наприклад, при підробці документів, штампів, печаток (ст. 358 КК). Документами визначаються тільки такі, в яких закріплюються важливі відомості, чи офіційні документи, що видаються державними установами, підприємствами чи громадськими організаціями. Оскільки документ в таких випадках виступає в якості матеріального об’єкта, є певною стороною суспільних відносин, то він і визнається предметом злочину при посяганні на ці суспільні відносини. Ця обставина має істотне практичне значення, оскільки впливає на кваліфікацію діяння.
Таким чином, доходимо такого висновку, що предмет злочину як сукупність окремих сторін і властивостей суспільних відносин належить об’єкту злочину. Відносити предмет злочину до об’єктивної сторони немає підстав.
Разом з тим предмет злочину перебуває у певному взаємозв'язку, співвідношенні з об’єктивною стороною злочину. Цей взаємозв'язок виступає у вигляді взаємодії. Перш за все предмет злочину перебуває у взаємозв'язку з дією. Злочинне діяння у вигляді жестів, погроз, нападу, образи, розкрадання і деяких інших його різновидів полягає в психологічному чи фізичному впливі на предмет злочину. Цей вплив, що утворює сутність, основу зовнішнього прояву таких злочинів, є зв'язкова ланка між об’єктом і об’єктивною стороною.
Злочин, скоєний дією, чиниться, як правило, тільки тоді, коли здійснюється вплив на предмет злочину. Стосовно цих злочинів можна сказати, що немає злочину без дії і немає злочину без предмета злочину, якщо дія не спрямована на предмет злочину. Дія взагалі означає певний вплив на щось. Тільки взаємодія цих двох моментів: дія і її спрямованість на предмет злочину -створює підстави для визнання дії злочином. Ці положення, однак, не стосуються злочинів, які умовно можна назвати безпредметними.
Предмет злочину, таким чином, перебуває в певному зв’язку з об’єктивною стороною злочину. Особливості і властивості предмета в багатьох випадках визначають зміст об’єктивної сторони, оскільки і характер діяльності суб’єкта істотно залежить від особливостей об’єкта.
Саме предметом злочину в більшості випадків обумовлюється вибір способу і знарядь впливу на нього.
Разом з тим, злочинними визнаються не всі способи впливу на предмет злочину, а тільки ті з них, які загрожують і вчинюють об’єкту істотну шкоду. Наприклад, виготовлення чи збут кинджалів, фінських ножів чи іншої холодної зброї створює злочин (ч. 2. ст. 263 КК). Зберігання цих предметів складу злочину не створює. Предмет злочину в багатьох випадках характеризує і злочинні наслідки, які є однією з головних ознак об’єктивної сторони злочину. Наприклад, вбивство припускає позбавлення життя лише людини, порушення правил валютних операцій стосується