таких положеннях: 1. У публічних інтересах орган правопорядку гарантування безпеки, прав і законних інтересів громадян від злочинних посягань
орган дізнання, слідчий, прокурор, суд зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання або застосування інших видів впливу, а також до відшкодування заподіяної злочином шкоди незалежно від позицій будь-яких органів, установ, організацій, осіб, зокрема потерпілого і обвинуваченого (ст.4 КПК).
Таким чином, більшість кримінальних справ за загальним правилом не залежить від волі потерпілого.
Такі кримінальні справи відносять до категорії публічного обвинувачення.
Діюче кримінально-процесуальне законодавство в ч.І і в ч.2 ст.27 КПК передбачає виняток із загального правила.
Справи про злочини, передбачені ст.ст.106,ч. 1 ст.107, ч.І ст. 125,126, а також ст. 198 КК України щодо дій, якими заподіяна шкода правам і інтересам окремих громадян, порушуються тільки за наявності скарги потерпілого. Такі кримінальні справи відносяться до категорії справ приватного обвинувачення, оскільки право підтримувати обвинувачення щодо них належить самому потерпілому. Доля даної категорії кримінальних справ залежить від волі потерпілого/ Якщо до видалення суду в нарадчу кімнату для постановлення вироку відбулося примирення потерпілого з підсудним, то провадження по кримінальній справі закривається (п.6 ч.І ст.6 КПК).
Справи про злочини, передбачені статтею 117 ч.І КК України, порушуються не інакше як за скаргою потерпілої (як і справи приватного обвинувачення), але після порушення вони перетворюються на справи публічного обвинувачення і закрити їх за примиренням потерпілої і обвинуваченого неможливо. Такі кримінальні справи відносяться до категорії справ приватно-публічного обвинувачення.
Якщо справи, що віднесені до категорії справ приватного і приватно-публічного обвинувачення, порушує прокурор, то вони стають справами публічного обвинувачення. У випадку вступу прокурора в справу приватного обвинувачення з метою захисту державних або суспільних інтересів, або прав громадян, справа за примиренням потерпілого з підсудним закриттю не підлягає (ч.4 ст.27 КПК).
2. Слідчий, прокурор під час розслідування кримінальної справи зобов'язані встановити всі суттєві для справи обставини, зібрати і перевірити всі необхідні докази, не ставлячи з'ясування тієї чи іншої
обставини, отримання того чи іншого доказу в залежності від прохання про це зацікавленої особи і не залишаючи той чи інший факт не з'ясованим лише з тих мотивів, що особи, які беруть участь у справі, не заявили про це клопотання.
3. Розглядаючи кримінальну справу по суті, суд не повинен обмежуватись дослідження доказів, які зібрані на попередньому слідстві, а за власною ініціативою зобов'язані збирати і досліджувати додаткові докази для встановлення істини по справі, винесення законного і обґрунтованого вироку або іншого рішення.
4.2. Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на захист підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист (ч.2 ст.63 Конституції).
Забезпечення даним суб'єктам права на захист відповідно до п.6 ч.З ст.129 Конституції є одним із основних принципів судочинства. Він закріплений в ст.21 КПК.
Під правом на захист розуміється сукупність процесуальних прав, які закон надає підозрюваному і обвинуваченому для заперечення висунути проти них підозр і обвинувачень, поданні доказів, що виправдовують їх або пом'якшують відповідальність, а також для захисту інших законних інтересів в кримінальній справі. Не слід зводити поняття права на захист до права підозрюваного і обвинуваченого мати захисника.
Зміст першого значно ширший. Право мати захисника - це один із виявів права на захист, його складова частина.
Зміст принципу забезпечення права підозрюваному і обвинуваченому на захист полягає в наступному:
1. Підозрюваний і обвинувачений як суб'єкти кримінального судочинства на кожній його стадії наділяються такою сукупністю процесуальних прав, яка дозволяє їм особисто захищатись від висунутих проти них підозр і обвинувачень у вчиненні злочину і відстоювати свої законні інтереси в кримінальній справі (ст. ст.43,43,142,263 КПК).
2. Закон надає вказаним особам можливість користуватись допомогою професійного захисника, а в деяких випадках визнає можливим здійснення правосуддя по справі без його участі (ст. 45,ч.З ст.46 КПК).
Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при б.вирішенні справ у судах та інших органах в Україні діє адвокатура (ч.2 ст.59 Конституції).
Право на захист невід'ємне від його здійснення. Відповідно до ч.2 ст.21 КПК України особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому, підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав.
Суб'єкти, що здійснюють провадження в справі, зобов'язані роз'яснити особам, які беруть участь у справі, в тому числі підозрюваному і обвинуваченому, їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав (ст.53 КПК). Про виконання даних дій робиться відмітка в протоколі затримання, постанові про притягнення особи, як обвинуваченої, у протоколі ознайомлення підозрюваного і обвинуваченого з постановою про призначення експертизи, протоколі судового засідання.
Суд, прокурор, слідчий, особа, яка провадить дізнання, зобов'язані встановлювати по кожній справі, поряд з обставинами, що викривають підозрюваного і обвинуваченого, також обставини, що виправдовують або пом'якшують їх вину (ст.22 КПК), незалежно від того виявлені вони захистом чи ні.
Всі клопотання підозрюваного і обвинуваченого, їх захисника, спрямовані на оспорювання підозри або обвинувачення, отримання доказів, що виправдовують або пом'якшують відповідальність особи, повинні розглядатись і вирішуватись у встановленому законом порядку. Відмова в задоволенні таких клопотань повинна бути мотивована відповідною постановою (ст.129 КПК).
Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права