Дізнання як кримінально-процесуальна діяльність міліції України

Відповідно до ст.1 Конституції Україна є правовою державою (1; с.43). В політико-правовій доктрині правовою державою визначається демократична держава, в якій забезпечується верховенство права, визнаються і гарантуються права і свободи кожної людини. Демократичні перетворення в усіх сферах суспільного життя, забезпечення гідних людини умов життя та праці передбачає необхідність змін в правовій системі. Серед актуальних проблем правової науки та практики, значне місце займає комплекс проблем дізнання, організації та підвищення ефективності розкриття і розслідування злочинів. Саме ці питання не втрачають своєї актуальності і постійно знаходяться в центрі уваги вчених-юристів, співробітників правоохоронних органів, законодавчої, виконавчої та судової гілок влади.

Проблема дізнання як форми досудового розслідування багатогранна і багатопланова. Важливе значення має постановка і вирішення багатьох теоретичних та практичних питань, що стосуються цієї проблеми.

В наукових працях М.М. Гуткіна, В.В. Грянко, В.І. Дяченко, А.Я. Дубінського, В.С. зеленецького, М.М. Михеєнка, Д.П. Письменного, Н.Є. Павлова, В.М. Тертишника та інших вчених розглянуті і досліджені загальні аспекти дізнання. Значний внесок в розробку питань, пов’язаних з провадженням дізнання зробили відомі дореволюційні вчені А.Ф. Коні, П.І. Люблінський, І.Я. Фойницький, праці яких не втрачають актуальності. Разом з тим, наукові праці названих вчених не вичерпують проблему, а скоріше утворюють фундаментальну базу для подальшого її дослідження.

Ряд актуальних проблем мають бути розглянуті більш глибше. Це в першу чергу правовий статус начальника органу дізнання, який не отримав в кримінально-процесуальному законі конкретного визначення тому, що закон не вказує на начальника.

Якщо зробити аналіз всіх статей КПК, які регламентують провадження дізнання в кримінальних справах, то видно, що в статтях йдеться про орган дізнання та про особу, яка провадить дізнання. Лише в п.5 ч.1 ст.101, ст.426 КПК вказується на начальника органу дізнання як суб’єкта кримінального процесу.

Питання, що стосується правового статусу начальника органу дізнання потребують законодавчого регулювання. Кримінально-процесуальний закон повинен чітко визначити повноваження начальника органу дізнання. Крім цього важливим є правове становище особи, яка провадить дізнання – це є фізична особа, яка займає певну посаду в органах внутрішніх справ, її правове положення пов’язане з розслідуванням злочинів та іншими функціями. Цю особу уповноважує орган дізнання, тобто начальник міліції, провадити розслідування.

Самостійна така особа не має права розслідувати кримінальну справу, приймати рішення про порушення кримінальної справи, відмову в порушенні чи направлення заяви (повідомлення) за належністю; приймати рішення про направлення справи для провадження досудового слідства і закрити кримінальну справу тому, що норми відповідних статей кримінально-процесуального законодавства, вказують на те, що ці та інші рішення приймає орган дізнання. Самостійно особа, яка провадить дізнання, може прийняти рішення про об’єднання кримінальних справ (ст.26 КПК України); визнання громадянина потерпілим (ст.49 КПК України); визнання цивільним позивачем, цивільним відповідачем (ст.50, 51 КПК України); визнання представником потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача (ст.52 КПК України); приєднання речових доказів до справи (ст.79 КПК України).[2, с.88-131]. З цього приводу М.І. Гуткін зазначає, що особа, яка провадить дізнання, з’являється в кримінальному процесі (як учасник) в результаті волевиявлення органу дізнання [3, с.1-12]. А як же тоді бути в стадії порушення кримінальної справи? Адже особа, яка провадить дізнання, може здійснювати перевірку заяв та повідомлень про злочини, і не тільки, а й здійснює. Виникає питання, як в стадії порушення кримінальної справи можна назвати цю особу? Особою, яка провадить дізнання не назвеш, бо дізнання в цій стадії ще не розпочалося, а тільки ведеться мова про те, розпочати чи не розпочати дізнання. Тому термін “особа, яка провадить дізнання” як би зайвий. Отже, повинен бути термін “дізнавач”, та й прект КПК встановив термін “дізнавач”.

Доцільно було б розширити процесуальну самостійність особи, яка провадить дізнання (дізнавача), шляхом надання їй можливості:

Актуальною в кримінальному процесі сьогодні є проблема провадження дізнання в кримінальних справах за тяжкими злочинами. КПК України передбачено, що орган дізнання за тяжким злочином виконує невідкладні слідчі дії. До 30 червня 1993 року ст.104 КПК України передбачала перелік слідчих дій, які вважалися невідкладними. Це такі слідчі дії:

Цей перелік вважається вичерпним. В ст.104 КПК України не зазначається, які слідчі дії є невідкладними. Правильним є те, що закон вніс зміни і законодавець включив статтю, яка встановлювала перелік “невідкладних” слідчих дій. Бо невідкладність провадження слідчих дій визначає не їх вид, а характер слідчої ситуації. В одному випадку слідча дія буде невідкладною, а за інших обставин – звичайною, де не потрібно невідкладного реагування.

Виділити якимось чином невідкладні слідчі дії із числа інших поза конкретною слідчою ситуацією не можливо, оскільки єдина узагальнююча ознака – необхідність термінового їх проведення (незалежно від категорії справи, стадії розслідування) занадто