Р е ф е р а т

з курсу

“Основи конституційного права України”

на тему

“Правова регламентація

організації та діяльності
судових органів України”

План

І. Вступ.

ІІ. Правова регламентація організації та діяльності судових органів України.

1. Деякі відомості з історії судочинства на території України.

2. Основні принципи та засади судочинства.

3. Верховний суд.

4. Військові суди.

5. Конституційний суд.

6. Арбітражні суди.

7. Третейські суди.

8. Оскарження судового рішення. Апеляційний суд.

9. Суд присяжних.

10. Суддівське самоврядування.

11. Органи юстиції та їх участь в організації діяльності судів.

12. Судово-правова реформа в Україні.

ІІІ. Заключення.

Список використаної літератури.

Конституція України, прийнята 28 червня 1996р., закріпила визнаний світом демократичний принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Всі три гілки влади є самостійними, кожна діє лише в межах своєї компетенції, визначеної Конституцією та законами.

Особливо важливим є це положення для судової системи. Конституція надає всі можливості для створення дійсно демократичної та незалежної судової системи, яка, в свою чергу забезпечує захист прав людини на державному рівні, тобто забезпечує головний принцип любої правової держави– принцип верховенства права. Cудова система є “лакмусовим папірцем” при вирішенні питання, чи є держава правовою.

Оскільки завданням судової влади є здійснення судочинства, яке в Україні здійснюється виключно судами, то дуже важливими є питання правового визначення організації та діяльності різноманітних судових органів.

Саме деяким з цих питань присвячена ця роботі. В основному розглянуті різні види судових органів, передбачених Конституцією та чинним законодавством, питання їх організації, складу, структури, визначені Конституцією, законами та іншими нормативними актами. Також розглядаються проблеми відповідності реально існуючої судової системи конституційним нормам; наведені деякі відомості з історії судочинства в Україні.

*****

З прийняттям християнства на території України з’являються церковні закони, які були систематизовані і стали відомі під назвою Устава Володимира. Серед іншого, Устав затверджує існування церковного суду, який мав карати за здійснення язичницьких обрядів, розглядав справи про неосвячений церквою шлюб, розлучення, майнові спори, побиття батька або матері. Діяльність цього суду базувалася на нормах церковного права.

В Хст. був створений збірник законів “Закон руський”- прототип “Руської правди”, на основі якого велося судочинство.

“Руська правда” Ярослава Мудрого продовжує регламентувати діяльність судів, тут досить добре простежується трансформація звичаїв у норми права, що стосується процесуального права. За “Руською правдою”, якщо відносини, присутні у справі, не врегульовані нормативно- або звичаєво-правовими засобами, то судді мали приймати рішення, керуючись власною правосвідомістю. З часом такі рішення перетворювались в юридичну норму щодо подібних справ.

Важливою рисою судово-адміністративного устрою Київської Русі був поділ судочинства на світське і церковне.

Найнижчою судовою інстанцією були громадські суди, які складалися із сільських старшин. Складні справи розглядали за участю представників декількох сіл.

На рішення громадських судів можна було скаржитися до княжих судів. В них засідали або самі князя, або їх представники. В процесі княжого судочинства брали участь “ябетник” (обвинувач), “метальник” (писар), “істці” (слідчі).

Існував також суд феодала-землевласника. Під його юрисдикцію підпадали холопи, наймити та закупи, причому щодо холопа рішення феодала оскарженню не підлягало.

Церковні суди – це суд митрополита і владики. Їх юрисдикція поширювалась на духовенство і на так званих церковних людей.

Таким чином, в Київській Русі існувала станова судова система.

Найвищою судовою установою Великого князівства Литовського був суд Великого князя або його довіреної особи. Поруч із судом князя існував і суд Ради. Також судові функції виконували намісники, а потім воєводи та старости.

Судебником 1468р. було узаконено одноособовий панський суд, тобто пан-шляхтич вершив суд над селянами.

Існував також копний (народний) суд, діючий на основі звичаєвого права, до якого могли звертатися представники усіх станів населення.

За статутом 1566р. у кожному повітовому міст було створено три судові установи: земські (обиралися шляхтою), гродські (одноособові) і підкоморні суди.

У містах з Магдебурзьким правом судові справи міщан розглядала судова колегія.

Як бачимо, судова система за польсько-литовської доби теж була становою.

В період національно-визвольної війни було введено систему козацьких судів, які складалися з сільських, сотенних та полкових судів. Діяли ці суди на основі законів, прийнятих ще за польських королів та литовських князів. У 1760р. була проведена судова реформа, яка поновлювала в Україні станову систему та відокремила судову владу від адміністративної. За цїєю реформою судді були виборними, найвищою інстанцією був Генеральний суд.

Слід підкреслити велику роль звичаєвого права в Україні. Наприклад, в Січі вищою судовою установою був кошовий суд, який своїх рішеннях виходив з норм звичаєвого права та здорового глузду.

Після приєднання України до складу Російської імперії в Україні діяли загальноросійські джерела процесуального законодавства. Веденням слідства і виконанням вироків займалася поліція, вона ж була і судовим органом при розгляді незначних справ. Поміщики мали право чинити одноосібно чинити суд над селянами.

У 1864р. було проведено судову реформу: станові суди скасовувалися і вводилися загальні судові установи, було введено інститут мирових суддів.

В цей час в західноукраїнських землях діяла австрійська судова система, де верховна судова влада належала імператорові.

В УНР за конституцією найвищою судовою установою УНР був Генеральний Суд, який обирався Всенародними зборами. В період гетьманату вищою судовою інстанцією був Сенат.

Щодо судової системи України за часів Радянського Союзу, слід відмітити те, що вона не охоплювала весь об’єм справ, пов’язаних із засудженням (особливо до 50-х років). Йдеться про позасудові процеси щодо “ворогів народу”. Було створене Державне політичне управління, яке користувалося правом проведення позасудових репресій. Також слід відмітити так звані “трійки”, коли декілька партійних керівників вирішували справу щодо вчинків, що