ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО І ПРАВА ЛЮДИНИ

Саме суспільство (а точніше — накопичені ним матеріальні, соціальні, духовні та інші ресурси) є основним джерелом задоволення життєво необхідних потреб людини, «резервуаром» формування і здійснення тих можливостей людини, які, власне, складають її права реальні індивідуальні шанси людини у доступі до цих ресурсів, у користуванні «вирощеними» суспільством благами залежать від того, до якого соціального угруповання, осередку належить дана людина, яке положення займає кожна з них у суспільстві, які взаємовідносини, взаємовпливи існують поміж ними самими, а також між ними і державою. А також права людини, їх здійсненність безпосередньо зумовлюються тим, якою мірою, в який спосіб вони схвалені й «розподілені» носіями суспільної («публічної») влади — насамперед державою: чи в інтересах всіх і кожного, чи головним чином в інтересах частини суспільства.

Громадянське суспільство є тотожним поняттю суспільства. Перше з них відображає таке явище, яке виникає лише тоді, коли кожна людина офіційно визнається формально (юридичне) рівноправною з усіма іншими людьми і перед державою та різноманітними суспільними об'єднаннями, тобто коли державна влада вбачає в усіх людях, що проживають на державній території, не підданих, а громадян — осіб, які мають повноцінні політичні права. Така ситуація стала можливою лише з утвердженням капіталістичного способу виробництва і зосередженням державної влади у його прихильників, підтриманих, так чи інакше, більшістю населення.

Одночасно розуміння поняття громадянського суспільства не пов'язується безпосередньо з юридичним громадянством людини, тобто з певним узаконеним зв'язком між нею та державою. Громадянськість у загальносоціальному значенні: громадянськість як можливість бути вільним і рівним з іншими учасниками суспільного життя, бути учасником усіх основних подій і процесів, що відбуваються у суспільстві, як здатність мати певну громадянську позицію, обстоювати її та запроваджувати у життя, як можливість брати активну участь (і особисто, й опосередковано — посередництвом колективних утворень, а також своїх представників) у вирішенні суспільних справ. Громадянське суспільство формується внаслідок дії об'єктивних соціальних закономірностей. Це суспільство, в якому існують об'єктивні (щодо кожного його суб'єкта), необхідні, суттєві, сталі зв'язки, залежності, котрі й відображаються поняттям соціальної закономірності, зазнавало тих чи інших змін, проходило певні етапи, стадії свого розвитку. Тому й розуміння громадянського суспільства багатьма мислителями у різні часи помітно відрізнялося. Проте як самостійне, спеціальне поняття суспільствознавства категорія громадянського суспільства викристалізовується, усталюється лише з початком новітньої історії, зі становленням і розвитком капіталістичного ладу. Значний внесок у його розробку зробили Т. Пейн, П. Гольбах, Дж. Локк, Г. В. Ф. Гегель, К. Маркс, А. Токвіль. З українських діячів XX ст. активно використовував і конкретизував це поняття В.Липинський. Але майже завжди вони розмежовували громадянське суспільство наявне і громадянське суспільство бажане, ідеальне, відрізняли реальне співвідношення між державою і громадянським суспільством від співвідношення «належного», потрібного. Таке розмежування властиве й теперішньому науковому баченню громадянського суспільства.

Якщо, все це підсумувати і визначити поняття, можна сказати, що громадянське суспільство - це система відносин, зв'язків між людьми (а також їхніми спільностями, об'єднаннями), котрим належать визнані державою формально рівні юридичні можливості бути, так чи інакше, власниками засобів і результатів праці та брати участь у політиці, в управлінні суспільством.

Громадянське суспільство, яке існувало в Україні протягом кількох десятиліть до кінця 80-х років, було значною мірою деформоване внаслідок домінування над ним недемократичної, тоталітаризованої держави. Сучасна Украіна прагне здійснити перехід від такої ситуації до суспільства, де панує право, — до правового громадянського суспільства.

Людина з її потребами й інтересами, правами й свободами — центральний суб'єкт суспільства. Вона — активний діяч, має для цього необхідні можливості (матеріальні, часові, освітні). Повага, пошана до людини є вищим принципом такого суспільства.

Це означає, що при вирішенні будь-яких соціальних проблем, справ, питань саме людині, її існуванню й розвиткові надається абсолютний, беззаперечний пріоритет. А права людини визнаються тим абсолютним, універсальним кордоном, переступати через який не може ніхто: ні інші люди, ні громадські об'єднання, організації, ні, тим більше, держава. Правове громадянське суспільство — це суспільство, олюднене. Проявом цього є закріплення основних прав людини у Конституції та в інших законах держави. У такому суспільстві права людини не тільки декларуються, офіційно визнаються, але й здійснюються в максимальних межах наявних ресурсів. Перші кроки у цьому напрямку нині намагається здійснити й Україна. Але реалізація цього гуманістичного наміру дуже ускладнюється глибокою кризою в економічній і соціальній сферах, якою супроводжується перехід України до повноцінного громадянського суспільства. Між тим, вирішальною передумовою реальності багатьох прав людини, насамперед соціально-економічних, є наявність у людини необхідних для цього матеріальних благ, які не тільки забезпечують фізичне існування і розвиток людини, але й можливість вибору нею, у тих чи інших межах, певного варіанту поведінки.

Справжня свобода людини неможлива без мінімального економічного підґрунтя. А воно найбільш надійно забезпечується власністю — насамперед власністю на засоби виробництва та його результати, яка належить людині чи то індивідуально, чи то як членові колективу власників. Суспільство людей, позбавлених власності, не може бути правовим. Перша особливість громадянського суспільства полягає в тому що якомога більше людей мають стати власниками. Правовому громадянському суспільству притаманна розгалуженість відносин між власниками (насамперед засобів виробництва, а також