справу мировою угодою чи оголосити правовий спір вирішеним по суті справи. Позивач може також відмовитись від висунутої позовом вимоги. А відповідач може визнати висунуту до нього вимогу. Сторони мають право оскаржити рішення суду.
З процесуальних принципів слід назвати ще усність, безпосередність і
публічність.
Адміністративний процес — принципово усний процес. Суд виносить
рішення, як правило, на основі усного розгляду. Це означає також, що суд може брати за основу свого рішення лише ті факти, які були предметом усного розгляду і щодо яких сторони мали змогу викласти свої точки зору. Принцип публічності означає, що адміністративні процеси принципово відкриті для громадськості, тобто слухачі й представники преси мають право бути присутніми у залі засідань під час розгляду справи.
Одержавши позовну заяву, суддя пропонує відповідачу відповісти на позов і подати необхідні документи. Після надходження відповіді на позов її пересилають позивачу. Усім учасникам надається можливість ознайомитись з поданими суду документами. Як тільки справа підготовлена для вирішення, суддя визначає термін усного розгляду та запрошує на нього учасників. Суддя відкриває усний розгляд і керує ним. Потім суддя-доповідач викладає основний зміст справи й проводиться розгляд за участю сторін предмету позову з фактичної й правової точки зору. Після такого обговорення сторонам надається можливість ще раз обгрунтувати свої заяви. Під кінець голова повідомляє термін оголошення судового рішення й закриває усний розгляд.
Про хід усного розгляду справи ведеться протокол.
Після усного розгляду справи відбувається таємна нарада, під час якої судді приймають рішення про результати усного розгляду. Якщо досягти єдиної думки не вдається, проводиться голосування
Як правило, адміністративно-правове позовне провадження завершується остаточним судовим рішзнням щодо допустимості й обгрунтованості позову. Судове рішення виноситься «Ім'ям України».
Рішення суду може бути оскаржене як громадянином, так і відповідним державним органом, який виступає стороною у справі.
Загального державного нагляду з боку прокуратури не існує. Але в адміністративному процесі може брати участь так званий представник публічних інтересів, який не виконує функцій нагляду за діяльністю суду й уповноважений оскаржувати рішення суду.
Рішення адміністративного суду протягом місяця може бути оскаржене за допомогою апеляційної скарги до апеляційного суду. В апеляційному суді провадження з власним з'ясуванням обставин справи повторюється у повному обсязі; при цьому дозволяється подавати нові докази й факти. Далі здійснюється перегляд справи з правової точки зору. Це означає, що претензії можуть бути визначені апеляційним судом і в тому разі, якщо її не бачили ні відповідний державний орган, ні суд. Якщо апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга є необгрунтованою, він може своєю постановою відхилити її. В усіх інших випадках після усного розгляду виноситься рішення.
На рішення апеляційного суду може подаватись касаційна скарга до Верховного Суду, але лише у тому випадку, коли її дозволив апеляційний суд.
В рамках касації перевіряється лише право, і робиться це тільки у разі принципового значення судової справи чи у випадку процедурних вад. Якщо ж були допущені дуже серйозні помилки, касація провадиться без допуску. Це, наприклад, випадки, коли склад апеляційного суду не відповідав правилам, учасники не мали можливості викласти свої пояснення чи судове рішення не було обгрунтовано.
Таким чином, незалежні суди можуть відіграти особливу роль при формуванні демократичної, правової держави. Завдання, яке покладається на суди адміністративної юрисдикції, надзвичайно важливе, адже кожного окремого громадянина захищає від втручання будь-якого органу, яке грунтується лише на адміністративному акті. Так попереджується можливість свавільних дій державного органу, і, видаючи адміністративний акт, даний орган змушений зважувати, чи витримає цей акт перевірку судом згідно з законом.
Література.
АВЕРЬЯНОВ В.Б. Организация государственного управлення, структурно-функциональньїй аспект. — К., 1985. — 146 с.
АВЕРЬЯНОВ В.Б. Аппарат государственного управлення: содержание деятель-ности й организационньїе структурм. — К., 1990. — 145 с.
АВЕР'ЯНОВ В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. — К., 1997. — 48 с.
АВЕР'ЯНОВ В.Б., КРУПЧАН О.Д. Виконавча влада: конституційні засади і шляхи реформування. — X., 1998. — 40 с.
АВЕР'ЯНОВ В.Б., АНДРІЙКО О.Ф. Виконавча влада і державний контроль. — К, 1999.—48с.
Адміністративне право: сучасний стан і напрями рефрмування. Матеріали Першої науково-практичної конференції. 18—21 червня 1998р. в м. Яремче Івано-Франківської області. - 82 с.
АНДРІЙКО О.Ф. Державний контроль: теорія і практика. Наукова доповідь. -К., 1999.-24с.
АНДРІЙКО О.Ф. Державний контроль в Україні-К.,1999-48 с. Аппарат государственного управлення: интересьі й деятельность. - К.„ 1993. -165с.
БАНДУРКА О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. - X., 1996. - 398с.
БІТЯК Ю.П., ЗУЙ В.В. Адміністративне право (Загальна частина). — X., 1997. —
137с.
ГЛАДУН 3. Поняття і зміст державного управління: адміністративно-правовий аналіз. — Львів, 1996. —21с.
ГОЛОСНІЧЕНКО І.П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття). — К, 1998. — 108 с.
Демократизация аппарата управления. — К., 1990. — 304 с.
ДОДИН Е.В. Административная деликтология. Курс лекций. — Одесса, 1997. —
115с.