Як зазначено вище, однією з підстав затримання підозрюваного є прямі вказівки потерпілих та очевидців на дану особу, що саме вона вчинила злочин. Під прямою вказівкою законодавець розуміє повідомлення одного або кількох свідків чи потерпілих, які безпосередньо сприймали факт вчинення злочину. Очевидець або називає відому йому особу, або вказує на неї при впізнанні. Але тільки прямі вказівки є підставою для затримання. Припущення очевидців аж ніяк не може бути такою.

Крім того, повідомлення особи, яка була співучасником злочину або з’явилась з повинною не можна розглядати як вказівку очевидця. Таке повідомлення потрібно віднести до інших даних, які дають підставу підозрювати у вчиненні злочину особу, котрої воно стосується.

Інші дані, що дають підставу підозрювати особу в здійсненні злочину, є лише передумовами для затримання і можуть бути визнані підставами, тільки якщо будуть встановлені вказані в законі додаткові обставини. Останні або свідчать про можливість утруднення подальшого виявлення даної особи у разі залишення його на волі, або є забезпечувальними заходами для виконання запобіжного, у вигляді взяття під варту у разі задоволення відповідного клопотання судом, заходу.

Матеріальні підстави в більшості випадків виникають до порушення кримінальної справи і затримання по таких підставах є затриманням по раптово виниклій підозрі в здійсненні злочину. Зрозуміло, що характер виникнення даних підстав такий, що завчасне інформування компетентних органів про майбутнє затримання практично виключене. Цей факт визначає встановлення в законі можливості виробництва фактичного затримання без спеціального розпорядження уповноважених органів, тобто без процесуальної підстави.

Але, якщо необхідність затримання особи, що є підозрюваним виникає в ході вже початого провадження у справі в особи, що веде розслідування, є обов’язковою наявність відповідної постанови органу кримінального переслідування або рішення суду, тобто наявність процесуальної підстави.

2 Підстави, умови і порядок затримання

Згідно для того, щоб затримати особу за підозрою в здійсненні злочину, необхідно встановити наявність хоча б однієї з наступних підстав: п.1. Особа захоплений при здійсненні злочину або безпосередньо після його здійснення; п.2. Потерпілі або очевидці указують на дане обличчя як на злочин, що зробив; п.3. На це лице або його одяг, при ньому або в його житлі знайдені явні сліди злочину; п.4. Існують інші дані, що дають підставу підозрювати особу в здійсненні злочину і при цьому воно намагалося сховатися, або не має постійного місця проживання, або не встановлена його особа, п.5. Існують інші дані, що дають підставу підозрювати особу і при цьому відносно цієї особи направлено в суд клопотання про обрання запобіжного у вигляді висновку під варту заходу. Всі перераховані вище підстави можна віднести до матеріальних підстав для затримання (фактичні дані, що формують мотив затримання).

Як видно, перші три підстави є самодостатніми і не вимагають встановлення супутніх обставин. Інші дані, що дають підставу підозрювати особу в здійсненні злочину, є лише передумовами для затримання і можуть бути визнані підставами, тільки якщо будуть встановлені вказані в законі додаткові обставини. Останні або свідчать про можливих утрудняти подальшого виявлення даної особи у разі залишення його на волі, або є забезпечувальними заходами для виконання запобіжного у вигляді висновку під варту у разі задоволення відповідного клопотання судом заходу.

Практично ідентичні (за винятком п.5) матеріальні підстави для затримання передбачені в УПК РУ (ст.221), КР (ст.94), РБ (ч.1 ст.108), РК (ст.132) і МУПК (ч.1 ст.160). Передбачалися вони і в УПК РСФСР (ч.1,2 ст. 122). Згідно УПК РК, крім того, особа може бути затримане, якщо в отриманих відповідно до закону матеріалах оперативно-розшукової діяльності відносно нього є достовірні дані про довершений або підготовлюваний їм тяжкий або особливо тяжкий злочин.

Необхідно помітити, що матеріальні підстави, перераховані нами в п.1-4, в більшості випадків виникають до порушення кримінальної справи і затримання по таких підставах (по МУПК і УПК РБ) є "затриманням по раптово виниклій підозрі в здійсненні злочину". Зрозуміло, що характер виникнення даних підстав такий, що завчасне інформування компетентних органів про майбутнє затримання практично виключене. Цей факт визначає встановлення в законі можливості виробництва фактичного затримання без спеціального розпорядження уповноважених органів, тобто без процесуальної підстави.

В ході вже початого виробництва у справі в особи, що веде розслідування, може також виникнути необхідність затримання особи, що є підозрюваним або обвинуваченим, така ж необхідність може виникнути і в суду по відношенню до підсудного або осужденному.135 в цьому випадку представляється обов'язковим наявність відповідної ухвали органу кримінального переслідування або розв'язання суду, тобто наявність процесуальної підстави.

Цікаво, що конституції Японії і Бразилії припускають тільки одну підставу, коли відсутній наказ, виданий компетентним працівником органів юстиції: затримання на місці злочину, так зване затримання "flagrante delicto".136 Тобто затримання без такого наказу (процесуальної підстави) може виробляється тільки за наявності серйозних фактичних даних, що свідчать про великий ступінь вірогідності здійснення цим обличчям злочину (достовірність, як відомо, може бути встановлена тільки судом). Ураховуючи важливість і необхідність інституту затримання за рішенням компетентних органів, МУПК (п.2,3 ч.3 ст.159), УПК РБ (п.2,3 ч.3 ст.107) і УПК РУ (ст. 227) встановили, що затримання може вироблятися не тільки по раптово виниклій підозрі, але і на підставі ухвали органу кримінального переслідування або на підставі розв'язання суду. На жаль, в УПК РФ (як і в УПК КР, РК) питання регламентації затримання на підставі розв'язання компетентного органу після порушення кримінальної справи повністю відсутнє. Це тим більш дивне в