в Українi
здiйснюється виключно судами. Делегування функцiй судiв, а також
98
привласнення цих функцiй iншими органами чи посадовими особами не
допускається.Згiдно з цим положенням товариськi суди не можуть роз-
глядати матерiали про вчинення злочинiв i приймати по цих матерiа-
лах рiшення по сутi.Тому вбачається, що до прийняття нових
кримiнального та кримiнально-процесуального кодексiв, дiю норм, яки-
ми передбачено закриття справ, з передачею матерiалiв на розгляд то-
вариського суду необхiдно зупинити.Вiрно, на нашу думку, зазначає
Буката О.,що товариськi суди зобов'язанi проводити iндивiдуальну
профiлактику i виховну роботу з членами колективу,схильних до право-
порушень [136].
2.2.7.Передача особи на поруки громадськiй органiзацiї або тру-
довому колективу.
В ст.51 КК та ст.10 КПК України передбаченi умови, за яких
кримiнальна справа може бути закрита,а особа,яка вчинила злочин пе-
редана на поруки громадськiй органiзацiї або трудовому колективу.Цi
умови вiдносяться до злочину,при вчиненнi якого можлива передача на
поруки,а також до особи,яка може бути передана на поруки.
Розглянемо цi умови.
На поруки може бути передана особа,яка вчинила злочин,що не яв-
ляє великої суспiльної небезпеки.Дана вимога закону досить часто
iгнорується.Вивчаючи закритi кримiнальнi справи,ми прийшли до вис-
новку,що в бiльшостi випадкiв (понад 60%) за ст.10 КПК закриваються
справи про злочини,якi являють пiдвищену суспiльну небезпеку.Так,в
1994-1996 роках масово закривалися справи порушенi за ст.ст.148-2
ч.2,155 ч.2,ст.ст.155-3 ч.3,155-6 ч.3 КК України [137-143]. Врахо-
99
вуючи економiчне становище,в якому знаходиться наша держава,данi
склади злочинiв визнавати такими,що не являють суспiльної небезпе-
ки,на наш погляд,не можна.Трапляються випадки закриття кримiнальних
справ про злочини перерахованi в ст.7-1 КК України,а саме:ст.80
ч.2,ст.141ч.2, ст.81 ч.3 [144-147].
На поруки може бути передана особа,яка щиро розкаялася у вчине-
ному дiяннi,що мiстить ознаки злочину,ранiше не вчиняла умисного
злочину,не передавалась на поруки в минулому,не заперечує проти зас-
тосування даної пiдстави до закриття справи.Вищевказанi умови,на
перший погляд,слiдчими дотримуються.Однак,iз матерiалiв закритих
кримiнальних справ,нерiдко видно,що особи, вiдносно яких приймається
рiшення,винуватими себе у вчиненнi злочину взагалi не визнають або
визнають тiльки тому,що справа закривається,або,не розумiючи юридич-
них наслiдкiв,закриття справи за нереабiлiтуючими пiдставами. Зус-
трiчаються iншi порушення вищевказаних умов.Наприклад, 20.09.1996
року була порушена кримiнальна справа вiдносно головного бухгалтера
С.за ст.148-2 ч.2 КК України.С.винуватою себе у вчиненнi умисного
неподання розрахункiв оподаткування не визнала,але дала згоду на
закриття справи.Незважаючи на це,в постановi про закриття спра-
ви,слiдчий вказав,що С.вину визнала i чистосердечно покаялась
[148].Iнший приклад,П.на протязi 1994 року вчинив два умисних злочи-
ни,передбачених ст.81 ч.1 та ст.140 ч.2 КК України.В юридичнiй лiте-
ратурi неодноразово зверталась увага на те, що за змiстом ч.4 ст.51
КК України,не допускається передача на поруки особи,яка ранiше вчиня-
ла умисний злочин,навiть якщо дана особа за цей злочин засуджена не
була [149-150]. Слiдчий,iгноруючи дану вимогу закону,закрив справу
за ст.10 КПК України [151].
100
Моральне каяття та засудження вчиненого дiяння особою,яка пере-
дається на поруки, повинно бути чистосердечним, вiдвертим, щирим.
Таке каяття визначається, як правило, на пiдставi поведiнки особи
пiсля вчинення злочину.Свiдченням каяття може бути явка з повинною,
повне визнання вини, вiдвернення шкiдливих наслiдкiв вчиненого зло-
чину, сприяння розкриттю злочину.На жаль, в матерiалах, закритих за
ст.10 КПК справ,дуже рiдко спостерiгаються випадки дiйсного каяття
осiб,якi вчинили злочин.
На поруки може бути передана особа, якщо надiйшло клопотання про
це вiд громадської органiзацiї або трудового колективу.
Змiст клопотання детально не регламентується законом, але вихо-
дячи iз сутi акту передачi на поруки, можна видiлити ряд умов, дот-
римання яких є обов'язковим:
-клопотання повинно бути викладене в письмовiй формi;
-у клопотаннi мiститься мотивоване прохання загальних зборiв ко-
лективу за мiсцем роботи чи навчання особи, про звiльнення її вiд
кримiнальної вiдповiдальностi;
-у клопотаннi обгрунтовується можливiсть та необхiднiсть перевихо-
вання особи,яка вчинила злочин,в колективi;
-клопотання мiстить в собi поручительство колективу про належну в
подальшому поведiнку особи,яка вчинила злочин.
Рiшення про взяття особи на поруки може бути прийняте лише за
згодою членiв громадської органiзацiї чи трудового колективу.Прий-
маючи таке важливе рiшення,члени колективу повиннi бути переконанi у
його позитивних наслiдках.В iншому випадку дiї колективу викликають
сумнiв,щодо їх щиростi.У зв'язку з цим, слiдчий повинен враховувати
взаємовiдносини особи, яка вчинила злочин з членами колективу, а та-
101
кож строк її роботи в колективi.На жаль, в 35% вивчених нами
кримiнальних справах, закритих за ст.10 КПК, викликає сумнiв те, що
особи, вiдносно яких закривались справи,взагалi працюють.
Наприклад, слiдчим 11.12.1996 року закрита за ст.10 КПК
кримiнальна справа вiдносно Ю. В ходi слiдства було встановлено, що
08.10.1996 року Ю.вчинив злочин, передбачений ч.1 ст.215 КК України.
В поясненнi i протоколах допиту Ю. зазначалось, що вiн нiде не
працює.Незадовго до прийняття рiшення про закриття справи Ю.дав по-
казання, що вiн працює у фiрмi "Мирослава", звiдки поступило клопо-
тання про передачу його на поруки та позитивна характеристика. В ха-
рактеристицi та клопотаннi зазначено, що Ю. працює в фiрмi "Миросла-
ва" з 03.10.1996 року.Невiдповiднiсть даних,у вищеназваних докумен-
тах, свiдчать про формальний пiдхiд слiдчого до прийняття важливого
рiшення [152].
Частиною 2 ст.10 КПК України передбачено, що за проханням гро-
мадської органiзацiї чи трудового колективу прокурор, слiдчий iнфор-
мують збори про обставини вчиненого дiяння, що мiстить ознаки злочи-
ну, який не являє великої суспiльної небезпеки.Слiд вiдмiтити, що
нами не виявлено випадкiв такого iнформування, а також випадкiв
вiдмови громадських органiзацiй або трудового колективу вiд поручи-
тельства за взяту ними на поруки особу, яка передбачена ст.13 КПК
України.
2.2.8.Застосування до неповнолiтнього примусових заходiв вихов-
ного характеру.
Законом України вiд 23 грудня 1993 року "Про внесення змiн i
доповнень до Кримiнального i Кримiнально-процесуального кодексiв
102
України та до положення про комiсiї в справах неповнолiтнiх
Української РСР" внесенi суттєвi змiни до ст.9 КПК України.
[82]. Так, статтею 9 КПК передбачено, що прокурор, а також слiдчий,
за згодою прокурора,мають право на пiдставi, передбаченiй пунктом 3
статтi 51 Кримiнального кодексу України, закрити кримiнальну справу
щодо неповнолiтнього." Пункт 3 ч.1 ст.51 надає можливiсть звiльнен-
ня вiд кримiнальної вiдповiдальностi неповнолiтнiх, котрi досягли
вiку, з якого наступає кримiнальна вiдповiдальнiсть з застосуванням
до них примусових заходiв виховного характеру.
Примусовi заходи виховного характеру, якi застосовуються