Рiзнi автори неодноразово звертали увагу на те, що застосування даної пiдстави до закриття кримiнальної справи викликає сумнiв, щодо дiйсної невинуватостi особи [5, 17, 19, 20].

Термiн "недоведенiсть" породжує внутрiшнє протирiччя мiж юридичним змiстом та словесною формою його визначення. Так, Савицький М.В. вказував, що коли участь обвинуваченого у вчиненнi злочину не доведено - це означає, що зiбрано мало, можливо, дуже мало доказiв, але деякi докази все-таки є. Термiн "недоведено" можна тлумачити по рiзному, в тому числi i як "недоведено повнiстю". Звiдси можна зробити висновок, що в деякiй мірі участь обвинуваченого у вчиненнi злочину доведено, але слiдство, напевно, не змогло повнiстю довести його винуватiсть, i тому вимушене було справу закрити." [14].

Слiд звернути увагу, що термiн "недоведенiсть" абсолютно не зрозумiлий бiльшостi громадян. Особа, вiдносно якої закривається справа, її знайомi, спiвробiтники, iншi особи, як правило, не розумiють, що пiдстава до закриття кримiнальної справи, вказана в ч.2 ст.213 КПК,повнiстю реабiлiтує особу. Часто особи, вiдносно яких приймається рiшення по справi, звертаються до органiв розслiдування з вимогою про перегляд пiдстави до закриття кримiнальної справи. Так, в 1996 роцi слiдчими органами Iвано-Франкiвської областi за недоведенiстю участi обвинуваченого у вчиненнi злочину закрито кримiнальне переслiдування вiдносно 11 осiб, з яких 6 осiб зверталися з вимогою про перегляд пiдстави до закриття кримiнальної справи [15].

Якщо не можливо абсолютно точно стверджувати, що особа винувата у вчиненнi злочину, органи досудового слідства повиннi робити категоричний, позбавлений двозначностi висновок, який не дає можливостi на сумнiви в невинуватостi особи.

Невизначенiсть при розмежуваннi реабiлiтуючих пiдстав до закриття кримiнальної справи, нерозумiння їх юридичного змiсту, пов'язане з досить нечiтким вирiшенням цього питання в дiючому кримiнально-процесуальному законодавствi України.

2. НЕРЕАБIЛIТУЮЧI ПIДСТАВИ ДО ЗАКРИТТЯ КРИМIНАЛЬНОЇ СПРАВИ

До нереабiлiтуючих пiдстав, за якими закривається кримiнальна справа,слiд вiднести скiнчення строкiв давності (ст.6 ч.1 п.3 КПК ), наявнiсть акту амнiстiї, якщо вiн усуває застосування покарання за вчинене дiяння або акту помилування окремих осiб (ст.6 ч.1 п.4 КПК ),смерть особи, яка вчинила злочин (ст.6ч.1 п.8 КПК), змiна обстановки (ст.7 КПК ), застосування до особи заходiв адмiнiстративного стягнення (ст.7(2)КПК ), передача матерiалiв справи на розгляд товариського суду (ст.8 КПК ), застосування до неповнолiтнього примусових заходiв виховного характеру (ст.9 КПК ), передача особи на поруки громадськiй органiзацiї або трудовому колективу (ст.10 КПК ), добровiльна заява особи, яка отримала злочинне завдання iноземної держави, iноземної органiзацiї або їх представників про свiй зв'язок з ними (ч.2 ст.56 КК ), вiдносно особи мало, мiсце вимагання хабара або добровiльна заява особи про дачу хабара (ч.3 ст.170 КК ), добровiльна здача особою вогнестрiльної зброї, бойових припасiв або вибухових речовин (ч.2 ст.222 КК ) [2].

Розглянемо кожну iз перерахованих пiдстав.

Скiнчення строкiв давностi.

Статтею 49 Кримiнального кодексу України передбаченi строки давностi притягнення особи до кримiнальної вiдповiдальностi. Пiд давнiстю розумiється закiнчення з моменту вчинення злочину,встановленого в законi строку, пiсля чого виключається кримінальна вiдповiдальнiсть i застосування покарання.

Закриття справи за даною пiдставою передбачено законодавцем, оскiльки слушне припущення, що сплив значного часу з моменту вчинення злочину послаблює виховне i запобiжне значення покарання i робить застосування його недоцiльним.

Ряд авторiв пов'язують застосування давностi з втратою діянням суспiльної небезпеки [10]. Ми вважаємо, що суспiльна небезпека дiяння може зникнути тiльки у зв'язку iз змiною обстановки.Якщо нормами кримiнального права передбачена вiдповiдальнiсть за певне дiяння, i за промiжок часу, який минув з моменту вчинення такого дiяння, не змiнилась обстановка, то воно є суспiльно-небезпечним. У зв'язку з цим, недоцiльнiсть застосування давностi притягнення до кримінальної вiдповiдальностi, необхiдно пов'язувати, перш за все з iстотним зменшенням ступеня або й повною втратою суспiльної небезпечностi винуватої особи. Кримiнальний i кримiнально-процесуальний закони мiстять ряд умов застосування iнституту давностi притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi, а саме:

Закiнчення зазначених в законi строкiв. Тривалiсть строкiв давностi притягнення до вiдповiдальностi залежить вiд двох факторiв: вiд тяжкостi покарання, яке може бути призначене судом за вчинення даного злочину; вiд часу, який минув з моменту вчинення злочину.

Строки давностi притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi передбаченi ч.1 статтi 49 Кримiнального кодексу України, а саме:

два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;

п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Початком перебiгу строку давностi є день вчинення злочину, тобто день, протягом якого (до 24 годин включно) винуватий вчинив дiю або бездiяльнiсть, що входять в об'єктивну сторону складу злочину. При вчиненнi замаху строк давностi починає спливати з моменту припинення злочинної дiяльностi. Строк давностi стосовно триваючих злочинiв обчислюється з часу їх припинення добровiльно або всупереч волi винуватого, а стосовно продовжуваних злочинiв - з моменту вчинення останньої злочинної дiї. Строк давностi у спiвучасникiв вираховується так само, як i у виконавцiв злочину.

При обчисленнi строкiв давностi притягнення до кримінальної вiдповiдальностi необхiдно враховувати максимальний розмiр покарання, передбаченого санкцiєю вiдповiдної статтi Особливої частини Кримiнального Кодексу, а якщо санкцiя альтернативна слiд враховувати найбiльш тяжкий вид покарання.

В лiтературi висловлювалась точка зору,