Судова колегiя Верховного Суду України звертає увагу на те, що за змiстом статтi 49 КК України строки давностi притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi охоплюють перiод з моменту закінчення злочину до винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого, а у справах, що порушуються не iнакше, як за скаргою потерпiлого, - постанови про вiддання до суду.

Таке тлумачення закiнчення строку давностi зустрiчається i в бiльшостi теоретичних робiт [6, 10].

Невчинення, протягом строкiв зазначених в законi, нового злочину певної тяжкостi. Суть цiєї умови полягає в тому, що законодавець виключає неперервнiсть перебiгу строкiв давностi у випадку продовження злочинної дiяльностi. Чинним законодавством України передбачено, що перебiг давностi переривається, якщо до скiнчення зазначених у законi строкiв, особа вчинила новий злочин за який, згiдно з законом, може бути призначено позбавлення волi на строк бiльше двох рокiв. З цього моменту одночасно починається паралельний перебiг двох самостiйних строкiв давностi, якi не можуть нi складатися, нi поглинатися.

Не зрозумiло, чому законодавець пов'язує перерив перебiгу давностi тiльки з вчиненням злочину, за який передбачено позбавлення волi на строк, що перевищує два роки. Слушною є пропозицiя Лобанової Л.В., яку ми пiдтримуємо, про те, що перерву перебiгу строку давностi необхiдно пов'язувати з вчиненням будь-якого злочину [10].Змiни до КПК України,що стосуються даного питання, на нашу думку, стимулювали б особу не вчиняти нових злочинiв та пiдвищували б превенцiйне значення iнституту давностi притягнення до кримінальної вiдповiдальностi.

Неухилення особи, яка вчинила злочин, вiд слiдства i суду. Частиною 2 ст.49 КК України передбачено, що перебiг давностi зупиняється, коли особа, яка вчинила злочин, ухиляється вiд слідства або суду. В цих випадках перебiг давностi вiдновлюється з моменту затримання особи або її явки з повинною. При цьому особу не може бути притягнуто до кримiнальної вiдповiдальностi, якщо вiд часу вчинення злочину минуло 15 рокiв i давнiсть не була перервана вчиненням нового злочину. Рiзнi точки зору висловлюються щодо питання, в яких випадках особу слiд вважати такою, що ухиляється вiд слiдства або суду [12,11]. Деякi автори вважають, що перебiг давностi зупиняється, якщо особа, будучи вiдомою правоохоронним органам, знає, що розслiдування у зв'язку з вчиненням нею протиправного дiяння ведеться i намагається уникнути притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi ( ховається, мiняє мiсце знаходження i т.д.) [9]. На наш погляд, для визнання особи такою, що ухиляється вiд слiдства та суду,не обов'язково, щоб ця особа знала про проведення розслiдування. Якщо вона усвiдомлює суспiльну небезпечнiсть, кримiнальну протиправнiсть та карнiсть дiяння, яке вчинила i у зв'язку з цим, вдається до активних дiй з метою уникнути можливого слiдства i суду, слiд застосовувати правила зупинення перебiгу давностi. Звичайно, на практицi є проблематичним доказування факту ухилення вiд слiдства та суду осiб, вiдносно яких не застосовувались запобiжнi заходи або не пред'являлось обвинувачення.

Згода обвинуваченого на закриття справи. При закриттi справи по п.3 ч.1 ст.6 КПК особа, вiдносно якої приймається рiшення, фактично визнається винуватою у вчиненнi злочину. З метою забезпечення права обвинуваченого на судову реабiлiтацiю, законодавець встановив умову, закрiплену в ч.3 ст.6 КПК, за якою закриття справи у зв'язку з закiнченням строку давностi не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує .Наявнiсть заперечення обвинуваченого проти закриття справи за даною пiдставою зобов'язує слiдчого продовжити провадження в справi у звичайному порядку з наступним направленням справи в суд для розгляду її по сутi.

В ч.3 ст.6 КПК вказується, що згоду на закриття справи може дати обвинувачений. Тому закриття справи без пред'явлення обвинувачення особi, вiдносно якої приймається рiшення, недопустиме.

Вчинення особою злочину, на який поширюються правила давностi. У вiдповiдностi до ч.4 ст.49 КК України питання про застосування давностi до особи, яка вчинила злочин, за який згiдно з законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирiшується судом. Законодавець позбавив органи досудового слідства права закривати справи про такi злочини, тому провадження по них проводиться в звичайному порядку. Iз змiсту ч.4 ст.49 КК вбачається, що строк давностi не застосовується тiльки тодi, коли довічне позбавлення волі, як вид покарання, вказане у вiдповiднiй статтi кримiнального закону, що дiяв як пiд час вчинення злочину, так i пiд час провадження у справi. Не поширюються правила про давнiсть вiдносно осiб, якi вчинили злочини проти миру й безпеки людства. 26 листопада 1968 року була пiдписана Конвенцiя про незастосування строку давностi до воєнних злочинiв i злочинiв проти людства,до якої приєднався i СРСР, i вiдповiдно Україна [13].

Злочинами проти миру визнається планування, готування, розв'язування чи ведення агресивної вiйни або вiйни на порушення мiжнародних договорiв, угод чи запевнень, або участь у загальному планi чи змовi, спрямованих на здiйснення будь-якої з зазначених дiй. Воєнними злочинами є порушення законiв i звичаїв вiйни - вбивства, мордування або вивезення в рабство, чи для iнших цiлей цивiльного населення окупованої територiї, вбивста та мордування вiйськовополонених або осiб, якi перебувають у морi, вбивства заложникiв;пограбування громадської або приватної власностi; безглузде руйнування мiст i сiл, не викликане воєнною необхiднiстю спустошення. Злочинами проти людяностi є вбивства, винищення, поневолення, заслання й iншi жорстокi, вчиненi щодо цивiльного населення до чи пiсля вiйни, або переслiдування за полiтичними, расовими чи релiгiйними мотивами з метою здiйснення або у зв'язку з будь-яким злочином,