Амнiстiя та помилування. Пунктом 4 ч.1 ст.6 КПК передбачено, що порушена справа пiдлягає закриттю внаслiдок акту амнiстiї, якщо вiн усуває застосування покарання за вчинене дiяння, а також в зв'язку з помилуванням окремих осiб.

У вiдповiдностi до статтi 92 Конституцiї України амнiстiя оголошується Законом України. Єдиним органом, який вправi приймати закони є парламент - Верховна Рада України.

Верховною Радою України 1.10.1996р. прийнятий закон " Про застосування амнiстiї в Українi ". У вiдповiдностi з ст.1 закону - амнiстiя є повне або часткове звiльнення вiд покарання певної категорiї осiб, винуватих у вчиненнi злочинiв.

Законом про амнiстiю може бути передбачене повне звiльнення зазначених у ньому осiб, вiд кримiнальної вiдповiдальностi чи вiд вiдбування покарання ( повна амнiстiя ), або часткове звiльнення зазначених у ньому осiб вiд вiдбування призначеного судом покарання.

Закон про амнiстiю не може передбачати замiну одного покарання iншим чи зняття судимостi щодо осiб, якi звiльняються вiд відбування покарання.

Аналiзуючи акти про амнiстiю, якi приймалися починаючи з 1980 року, можна видiлити наступнi ознаки, за якими особи звiльнялися від кримiнального покарання:

- вагiтнiсть жiнки;

- вiк (як правило чоловiки старшi 60 рокiв, жiнки 55 рокiв та не повнолiтнi);

- наявнiсть малолiтнiх дiтей;

- участь у вiйнi.

З вищевказаного видно, що законодавець, приймаючи акт про амнiстiю, встановлює особливi умови щодо застосування i незастосування амнiстiї, якi, в переважнiй бiльшостi, вiдносяться до особи, що вчинила злочин. У зв'язку з цим, закриття справи за п.4 ч.1 ст.6 КПК, якщо не встановлена особа яка вчинила злочин, суперечить чинному законодавству.

Амнiстiя не анулює складу злочину, тобто не виключає кримінальну відповідальність .Вона тiльки звiльняє осiб, якi вчинили цi злочини, вiд кримiнальної вiдповiдальностi, а також повнiстю або частково від покарання, передбачає замiну призначеного судом покарання на більш м'яке, зняття судимостi.

На етапі досудового слiдства можуть застосовуватись тiльки тi норми акту амнiстiї, якi повнiстю звiльняють особу вiд кримінального покарання. Лише посилаючись на такi норми,можна закрити кримінальну справу за ч.4 ст.6 КПК України.

Смерть особи,яка вчинила злочин. Дiючим кримінально-процесуальним кодексом України передбачено закриття кримiнальної справи щодо померлого, за винятком випадкiв, коли провадження в справi є необхiдним для реабiлiтацiї померлого або вiдновлення справи щодо iнших осiб за нововиявленими обставинами (п.8 ч.1 ст.6 КПК). На вiдмiну вiд iнших нереабiлiтуючих пiдстав, за виключенням пiдстави, передбаченої п.4 ч.1 ст.6 КПК, закриття справи у зв'язку iз смертю особи, яка вчинила злочин, не залежить вiд суб'єктивних факторiв.

Так iз статистичних даних видно, що кiлькiсть закритих справ за iншими пiдставами, в процентному вiдношеннi до закритих, суттєво не змiнюється i в принципi регулюється на мiсцях. Тодi, як кiлькiсть закритих справ, за пiдставою передбаченою п.8 ч.1 ст.6 КПК, в рiзнi роки суттєво змiнюється i не пiдлягає статистичному регулюванню. Ця кiлькiсть абсолютно не залежить вiд загальної кiлькостi закритих справ, навантаженостi слiдчих, вiд волi слiдчих та iнших суб'єктивних факторiв, а тiльки вiд фактичної чисельностi померлих осiб, якi вчинили злочин.

Законодавець не пов'язує акт закриття справи в даному випадку iз притягненням особи як обвинуваченого. Iз тексту п.8 ч.1 ст.6 вбачається, що кримiнальна справа пiдлягає закриттю, якщо до винесення вироку наступила смерть пiдозрюваного, обвинуваченого, пiдсудного або особи, що в майбутньому могла бути притягнута як обвинувачений. Кримiнально-процесуальним законом не передбачено на протязi якого строку, пiсля встановлення смертi особи, повинна бути закрита кримiнальна справа. Цей строк залежить вiд фактичної наявностi у справi доказiв того, що злочин дiйсно мав мiсце i був вчинений померлим, складностi здобуття таких доказiв, кiлькостi вчинених злочинiв та iнших обставин. Не виключено, що строки розслiдування таких кримiнальних справ можуть продовжуватись до трьох i більше мiсяцiв. В лiтературi звертається увага на те, що пiдстава вказана в п.8 ч.1 ст.6 КПК є нереабiлiтуючою, тому слiдчий зобов'язаний зiбрати таку кiлькiсть доказiв, яка б беззаперечно доводила винуватість померлої особи.

В слiдчiй практицi непоодинокi випадки, коли злочин вчиняють декiлька осiб, з яких одна особа помирає. В таких випадках закривається кримiнальне переслiдування вiдносно померлої особи, а вiдносно спiвучасникiв продовжується розслiдування.

Давидов П.М.та Мирський Д.Я. вказували, що у разi смертi особи, яка вчинила злочин, до пред'явлення обвинувачення, провадження в справi вiдносно спiвучасникiв продовжується. До кримiнальної справи в такому випадку приєднуються документи, якi засвiдчують факт смертi даної особи, але будь-якi процесуальнi акти, у зв'язку з цим, не складаються [12].

Смерть особи, яка вчинила злочин, не може бути пiдставою до закриття справи, якщо провадження необхiдне для її реабiлiтацiї. Закриваючи справу за даною пiдставою, слiдчий повинен з'ясувати у близьких родичiв, чи не заперечують вони проти прийняття такого рiшення [4]. Якщо родичi померлого або iншi заiнтересованi особи заперечують проти закриття справи, за даною пiдставою i наполягають на судовому розглядi справи, слiдчий зобов'язаний закiнчити провадження у справi складанням обвинувального висновку. Оскiльки сам померлий не може використати своє право на захист, ми вважаємо, що участь захисника в таких справах є обов'язковою.

3. ПIДСТАВИ ДО ЗАКРИТТЯ КРИМIНАЛЬНОЇ СПРАВИ, ЩО КОНСТАТУЮТЬ НЕМОЖЛИВІСТЬ ПОДАЛЬШОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Дiючим законодавством передбачено ряд пiдстав до закриття кримiнальної справи, застосовуючи якi, правоохороннi органи не мають права вирiшувати питання про те, вчинила особа протиправне дiяння чи нi.

Розглянемо цi пiдстави.

Примирення потерпiлого з обвинуваченим. Кримiнально-процесуальним законодавством передбачено особливий порядок провадження в справах приватного обвинувачення. В цих справах дiзнання i досудове слiдство не проводиться,