Нарешті, важливою ознакою добровільної відмови є наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця. Особа вважає, що причини (обставини), які він не в змозі перебороти (по-долати) для закінчення початого їм злочину, відсутні і їй вдасться в даних конкретних умовах його завершити. Наприклад, винний з метою зґвалтування довів потерпілу до безпорадного стану, засто-сувавши алкогольні напої або наркотики, і, усвідомлюючи, що він може безперешкодно довести злочин до кінця, пожалів жертву і від-мовився від продовження злочину.

Якщо ж особа припиняє злочинне діяння, відмовляється від до-ведення злочину до кінця, переконавшись у фактичній неможливості його успішного здійснення, — це не добровільна, а вимушена від-мова, невдале злочинне посягання (наприклад, злодій намагався від-крити сейф з коштовностями, але не зміг).

Усвідомлення можливості доведення злочину до кінця визнача-ється за суб'єктивним критерієм, тобто уявленням про це самої осо-би. Тому не має значення, чи існувала насправді така можливість. Наприклад, якщо суб'єкт з метою крадіжки грошей проник у помеш-кання каси, але, злякавшись відповідальності, сейф зламувати не став і залишив касу, не знаючи при цьому, що в сейфі не було гро-шей. то йдеться про добровільну відмову, хоча реальної можливості вчинення крадіжки в даній ситуації взагалі не було.

Відповідно до ст. 17 добровіль-на відмова від злочину є самостійною підставою виключення кри-мінальної відповідальності за незакінчений злочин, оскільки шля-хом добровільної відмови особа усуває створену нею небезпеку, не дає їй реалізуватися, перетворитися на фактичне заподіяння шкоди об'єкту, перешкоджає закінченню злочину.

Згід-но з ч. 2 ст. 17 «особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншо-го злочину». Звідси випливає, що особа, що добровільно відмови-лася від доведення злочину до кінця, не підлягає кримінальній від-повідальності за вчинені нею готування до злочину або замах на зло-чин. Отже. ця норма має велике значення в попередженні закінчення злочинів, бо сприяє відмові від продовження і завершення розпоча-того особою злочину. Положення зазначеної норми про добровіль-ну відмову можуть бути використані й іншими особами для попе-редження злочинів.

Якщо в діянні (діях або бездіяльності), яке вчинене особою до добровільної відмови, вже міститься склад іншого закінченого зло-чину, кримінальна відповідальність настає за це посягання, а за до-бровільно припинене готування або замах відповідальність виклю-чається. Наприклад, особа, яка незаконно виготовила зброю для вбивства і добровільно відмовилася від нього, але зброю не здала органам влади, не підлягає відповідальності за готування до вбив-ства, але відповідатиме за ст. 263 за незаконне виготовлення зброї. Так само особа, яка заподіяла потерпілій тілесне ушкодження з ме-тою зґвалтування і добровільно відмовилася від доведення цього зло-чину до кінця, не відповідає за замах на зґвалтування, але відпові-датиме за заподіяне тілесне ушкодження.

Закінчений злочин – це суспільно небезпечна поведінка, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею особливої частини Кримінального кодексу України [14, 472].

У закінченому злочині існує єдність об'єктивної і суб'єктивної сторін. Тут винний повною мірою реалізував умисел, завершив ді-яння, виконав усі дії, що утворюють об'єктивну сторону складу зло-чину, заподіяв шкоду об'єкту. Тобто злочин вважається закінченим за наявності повної відповідності суб’єктивних і, перш за все, об’єктивних ознак вчиненого діяння суб’єктивним і об’єктивним ознакам складу злочину, який зафіксований в диспозиції статті особливої частини Кримінального кодексу України.

Для розмежування закінченого і незакінченого злочину необхідно встановити момент закінчення злочину. Момент закінчення злочину є різним залеж-но від конструкції складу злочину, описання ознак злочинного діяння в законі. В залежності від конструкції складу злочину закінчений злочин може бути матеріальним, формальним або усіченим.

Злочин із матеріальним складом вважається закінченим з того моменту, коли настав вказаний у диспозиції статті Особливої частини КК суспільно небезпечний наслідок. Так, крадіжка, грабіж, знищен-ня або пошкодження майна є закінченими з моменту заподіяння май-нової (матеріальної) шкоди власності (статті 185, 186, 194 КК України), вбивст-во — з моменту позбавлення життя іншої людини (статті 115-119 КК України), а тілесні ушкодження — з моменту завдання різної тяжкості шкоди здоров'ю людини (статті 121-125 і ст.128 КК України).

Якщо в злочинах з матеріальними складами не настали зазначені в диспозиції статті КК суспільне небезпечні наслідки, то може йти-ся тільки про незакінчений злочин (готування до злочину або замах на нього).

Злочин із формальним складом вважається закінченим з момен-ту вчинення самого діяння незалежно від настання суспільне небез-печних наслідків. Так, розголошення державної таємниці (ч.1 ст. 328 КК України) вважається закінченим з моменту розголошення відомостей, що є державною таємницею.

Злочини з усіченим складом — це різновид злочинів із формаль-ним складом, тому вони є також закінченими з моменту вчинення самого діяння. Особливість їх полягає в тому, що момент закінчен-ня злочину переноситься законодавцем на попередню стадію, тоб-то на стадію готування до злочину або замах на злочин. По суті, в усічених складах законодавець передбачає в Особливій частині КК відповідальність за замах на злочин, а іноді і за готування до злочи-ну як за окремі самостійні закінчені злочини. До такої конструкції законодавець вдається щодо найнебезпечніших діянь з метою поси-лення боротьби з ними на ранніх стадіях. Так. бандитизм (ст. 257 КК України) є закінченим злочином з моменту організації озброєної банди з метою нападу на