образою, яка може викликати стан сильного душевного хвилювання, розуміється глибоке цинічне приниження чести і достоїнства особи, виражене в непристойній формі. Питання про те, яку образу вважати тяжкою, — це питання факту, що вирішується у кожному окремому випадку з урахуванням всіх конкретних обставин справи. Таке, наприклад, звинувачення людини в здійсненні ним злочину або аморального вчинку, образа національного, релігійного почуття. При оцінці ступеня тяжкості образи враховується і індивідуальні особливості винного (хворобливий стан, душевне потрясіння, вагітність і т.п.).
Під іншими протиправними діями (бездіяльністю) потерпілого слід розуміти такі акти поведінки, які хоч і не є насильством, знущанням або образою, але разом з тим характеризуються грубим порушенням має рацію і законних інтересів винного або інших осіб. Це може бути зухвале, грубе самоправство, наїзд на дитину автомобіля на очах батьків, шантаж — загроза розголосити які-небудь компрометуючі винного або його близьких відомості, відмова від виконання службового боргу, наклеп, пошкодження або знищення майна, зловживання посадовими повноваженнями, неповернення крупної суми довга і ін.
На відміну від Кримінального Кодексу УРСР (статті 104) в статті 116 КК України (2001 р.) немає вказівок на те, щоб такі дії потерпілого спричинили або могли спричинити тяжкі наслідки для винного або його близьких. Тим самим рамки застосування статті 116 розширені. Це означає, що такі наслідки можуть бути будь-якими за своєю природою, а не тільки тяжкими; відсутність такого посилання в статті 116 може означати і відсутність взагалі яких би-то ні було наслідків, як для самого винного, так і для його близьких. Іншими словами наслідку від протиправної (аморального) поведінки потерпілого можуть бути будь-якими або їх може не бути взагалі. Настання будь-яких наслідків або ненастання їх взагалі не грає юридичного (правового) значення в даному випадку, і не є кваліфікуючими ознаками статті 116 КК України.
Під аморальними діями (бездіяльністю) потерпілого розуміються ті, що суперечать нормам моралі вчинки, які можуть виявитися приводом для виникнення афекту, наприклад, очевидний факт подружньої зради, зрада близьких людей і інше.
В результаті систематичної протиправної поведінки потерпілого може виникнути тривала психотравмуюча ситуація, що нерідко викликає стан афекту. У такій ситуації психічна напруга у винного поступово накопичується, і коли «чаша терпіння» переповнюється, виникає сильне душевне хвилювання, яке може привести до здійснення вбивства.
У справах цієї категорії досить часто доводиться стикатися з випадками фізіологічного афекту, що формується поступово під впливом тривалої психотравмуючої ситуації, викликаної систематичною неправомірною або аморальною поведінкою потерпілого. Особливо це характерно для вбивств, що здійснюються в сімейно-побутовій сфері (типовий приклад: п'яниця-чоловік — на цьому грунті в сім'ї постійні скандали, бешкети, бійки, образи — і, нарешті, його вбивство в стані афекту домочадцями, що зневірилися). Відомо, що КК України не розглядав таку тривалу психотравмуючу ситуацію як підставу виникнення афекту. Проте наглядова практика нерідко виходила з того, що відповідальність за вбивство, здійснене в стані сильного душевного хвилювання, наступає і у тому випадку, коли афект виникає як результат неодноразових протиправних дій потерпілого, з яких останнє з'явилося безпосередньою причиною виникнення такого стану у винного.
Дійсно, несправедливо вважати більш суспільно небезпечним злочин, здійснений в стані афекту, викликаного системою протиправних дій з боку потерпілого, чим злочин під впливом того ж афекту, але викликаного разовим насильством, образою або іншою протиправною дією. У новому Кримінальному Кодексі така несправедливість усунена.
Проте слід зазначити одна обставина, що стосується визначення у винного стану афекту під впливом тривалої психотравмуючої ситуації.
Якщо афект у винного виникає під впливом разового насильства або знущання, то у такому разі визначають, чи було взагалі відносно винного здійснено яке-небудь насильство, знущання і інше, медики, і зрештою суд, аналізуючи всі обставини справи в сукупності.
Але медики не можуть визначити, чи виник у винного афект унаслідок тієї, що тривалої травмує його психіку обстановки. У таких ситуаціях потрібні пізнання фахівців — психологів. Психологи на основі вивчення особових якостей і характеристик винного, взаємин між винним і таким, що потерпів, на основі аналізу конфліктних ситуацій між ними і як такі ситуації відбивалися на психіці винного (чи глибоко вони його ранили, чи отримував він від них сильний емоційний стрес і т.д.), визначають, що виникненню афекту передувала тривала психотравмуюча обстановка.
Ситуацію можна визнати такою, що травмує не у всіх даних випадках, а тільки коли такі ситуації згубно впливали на психіку винного, викликали у нього глибокі емоційні переживання, стрес. При цьому треба не забувати, що такі емоційні переживання у винного повинні бути викликані безпосередньо діями (бездіяльністю) потерпілого, які носили відносно винного протиправний або аморальний характер. При тривалій психотравмуючій ситуації, всі емоційні переживання, вся образа у винного поступово накопичується і «остання крапля» терпіння виливається в афектний спалах.
Таким чином, визначити чи був у винного стан афекту викликано тривалою психотравмуючою ситуацією, можна лише за допомогою спеціальних пізнань в області психології, удаючись до спеціальних методів вивчення особи винного.
У переважній більшості випадків під впливом тривалих психотравмуючих ситуацій виявляються жінки, які терплять і зносять всі образи, що заподіюються їм чоловіками або співмешканцями. «Останньою краплею терпіння» всіх попередніх переживань стає афект.
У статтю 116 КК введена друга частина, чого не було в ст. 104 КК УРСР 1960 року. Така новела відповідає фактичному збільшенню ступеня суспільної небезпеки злочину. Кваліфікуючий вид даного злочину (ч.2 ст.16) має місце в тих випадках, коли в стані афекту здійснено вбивство два або більш за осіб. Мова йде