Спричинення смерті що робить замах при захисті від нападу стає злочинним лише унаслідок|внаслідок| перевищення меж необхідної оборони, що мало місце, яке і робить|чинити| спричинення смерті суспільно-небезпечним. Небезпечним, але|та| в значно меншому ступені|міра|, ніж "просте" або кваліфіковане вбивство. На це указує|вказувати| розмір санкцій, передбачених за вказані злочини. Представляється, що розмір санкцій визначається багатьма чинниками|фактор|, що відносяться до всіх елементів складу злочину, у тому числі і до об'єкту.

Сказане, укупі з|із| тим, що для характеристики об'єкту вбивства велике значення має особу|особистість| потерпілого, дозволяє, як мені здається|видаватися|, зробити вивід|висновок,виведення| про те, що об'єкт вбивства, здійсненого при перевищенні меж необхідної оборони, тобто життя що робив замах, представляє|уявляти| меншу цінність, чим об'єкт, допустимий, простого вбивства.

Необхідна оборона є|з'являтися,являтися| обставиною, що виключає суспільну|громадський| небезпеку і протиправність, а отже, караність і злочинність дій того, що обороняється. Спричинення шкоди в стан|достаток| необхідної оборони буде правомірним, і навіть суспільно корисною дією, але|та| лише за наявності певних умов, що іменуються в теорії кримінального|карний| права "умовами правомірності необхідної оборони". Останні прийнято ділити на дві групи: умови правомірності необхідної оборони, що відносяться до посягання|зазіхання|, і умови правомірності необхідної оборони, що відносяться до захисту. Перші визначають виникнення стану|достаток| необхідної оборони, а другі - правомірність дій із захисту порушеного права.

Найважливішою умовою правомірності необхідної оборони, що відноситься до посягання|зазіхання|, є|з'являтися,являтися| його суспільна|громадський| небезпека. Це властивість діяння носить об'єктивний характер|вдача| і визначається як здатність|здібність| заподіяти|спричинити| шкоду суспільним|громадський| відносинам, тобто об'єктам кримінально-правової охорони. Вони вказані в ч. 1 ст. 36 КК| України: особа|особистість| і права того, що обороняється або інших осіб|обличчя,лице|, інтереси суспільства|товариство| і держави, що охороняються законом. Спричинення або загроза|погроза| спричинення шкоди будь-якому з перерахованих об'єктів породжує право здійснити акт оборони.

Існує і ще декілька аспектів даної умови правомірності необхідної оборони. З|із| вимоги ч. 3 ст. 65 КК| України враховувати при призначенні покарання|наказання| характер|вдача| і ступінь|міра| суспільної|громадський| небезпеки злочину витікає що остання має дві характеристики: якісну (характер|вдача|) і кількісну (ступінь|міра|). Характер|вдача| визначається об'єктом посягання|зазіхання|, яким він повинен бути ми вже визначили раніше. Частина|частка| 2 ст. 11 КК| України встановлює, що не є|з'являтися,являтися| злочином дія (бездіяльність), хоча формально і що містить|утримувати| ознаки якого-небудь діяння, передбаченого КК| України, але|та| через малозначність що не представляє|уявляти| суспільної|громадський| небезпеки. Малозначним діяння може бути, наприклад, через незначність заподіяного|спричиненого| збитку|шкода|. Відповідно, в таких випадках, унаслідок|внаслідок| відсутності суспільної|громадський| небезпеки відсутній і стан|достаток| необхідної оборони.

Ще однією умовою правомірності необхідної оборони, що відноситься до посягання|зазіхання| є|з'являтися,являтися| його готівка. Ознака готівки означає, що посягання|зазіхання| вже почалося|розпочалося,зачалося| (близько|поблизу| до початку) і ще не закінчилося, що охороняються законом право і інтереси при цьому знаходяться|перебувати| в безпосередній небезпеці. Доктриною початковим моментом, з якого особа|обличчя,лице| може бути визнана такою, що знаходиться|перебувати| в стані необхідної оборони, визнається не тільки|не лише| момент суспільно небезпечного посягання|зазіхання|, але і наявність реальної загрози|погроза| нападу.

Ще однією умовою правомірності необхідної оборони, що відноситься до захисту є|з'являтися,являтися| спричинення шкоди що тільки|лише| робить замах. У разі|в разі| спричинення шкоди третім особам (що не бере участь в нападі) відповідальність наступає|наставати| по загальних|спільний| правилах, залежно від обставин справи|річ| і провини|вина| того, що заподіяв|спричинив| шкода. Той, що обороняється може відповідати за умисний|навмисний| злочин, необережне спричинення шкоди, або його дії, за відсутності провини|вина|, не спричиняють за собою відповідальності.

Необхідна оборона можлива по таких мотивах, які відповідають її меті|ціль|, а саме: захисту правоохороняємих| інтересів особи|особистість|, сім'ї, суспільства|товариство| або держави. Мотиви, що не укладаються|вкладатися| в названу|накликати| мету|ціль|, несумісні з|із| необхідною обороною і ні за яких обставин не можуть лежати в її основі.

В рамках|у рамках| поняття «Перевищення необхідної самооборони» слід розрізняти два види меж необхідної оборони – межу допустимого і межу достатньої шкоди. Виділення цих видів залежить як від посягання|зазіхання| (що представляє|уявляти| і не представляє|уявляти| велику суспільну|громадський| небезпеку), так і від обстановки захисту (відносно сприятлива або не сприятлива), а також від психічного стану|достаток| того, що обороняється. Межа допустимої шкоди (спричинення що робить замах смерті або тяжких тілесних ушкоджень) можлива лише при обороні від посягання|зазіхання| великої суспільної|громадський| небезпеки в несприятливій обстановці захисту. І навпроти|напроти|, в щодо|відносно| сприятливій обстановці правомірне спричинення що робить замах шкоди, що не перевищує тілесних ушкоджень середньої тяжкості|тягар|, при обороні від посягання|зазіхання| будь-якого ступеня|міра| суспільної|громадський| небезпеки (межа достатньої шкоди). Необхідно відзначити, що встановлення меж такої оборони – це питання факту, цілком залежне від обставин справи|річ|, причому всякий|усякий| раз повинні бути ретельно, всесторонньо|всебічно,усебічно|, об'єктивно з'ясовані і оцінені всі конкретні обставини, характеризуюче посягання|зазіхання| і захист від нього.

В даний час|нині| не виникає сумнівів про те, що провина|вина| при перевищенні меж необхідної оборони, завжди умисна|навмисний|, можна зустріти різні думки з приводу того, яким видом наміру характеризується суб'єктивна сторона даного злочину.

Одні учені дотримуються думки, що суб'єктивна сторона складів злочинів з|із| перевищенням меж необхідної оборони характеризується тільки|лише| непрямим наміром. Ці автори виходять з того, що суспільно небезпечні наслідки є|з'являтися,являтися| небажаними для того, що обороняється, не складають мети|ціль| захисту правоохороняємих| інтересів, а по цьому лише свідомо їм допускаються.

Інші учені вважають|лічити|, що при перевищенні меж необхідної оборони має місце тільки|лише| прямий намір.

Українське кримінальне|карний| право визнає суб'єктом злочину тільки|лише| фізична особа, воно повинне бути осудним і таким, що досяг віку кримінальної|карний| відповідальності (ст.18 КК| України). Інших вимог для покладання відповідальності на обличчя, що скоїло злочин не пред'являється.

Приклад|зразок| з|із|