Статтею 27 кримінально-процесуального кодексу України передбачено, що не можуть бути порушенi кримiнальнi справи, якщо вчинено злочини передбаченi ст. 125, ч. 1 ст. 126, ст. 356 щодо дiй, якими заподiяно шкоду правам та iнтересам окремих громадян та ч.1 ст.152 Кримiнального кодексу України без скарги потерпiлого. По данiй категорiї справ досудове слiдство, за винятком ч. 1 ст. 152 КК, не проводиться. Тому за даною пiдставою кримiнальна справа на стадiї досудового слiдства може бути закрита тiльки вiдносно злочину, передбаченого ч. 1 ст. 152 КК України.

Приводом до порушення кримiнальної справи за ч. 1 ст. 152 КК України може бути не тiльки письмова, а й усна заява (скарга) потерпiлого, занесена у вiдповiдностi зi ст.95 КПК до протоколу, пiдписаного заявником i службовою особою, яка прийняла заяву.

Якщо така заява (скарга) вiдсутня, кримiнальна справа пiдлягає закриттю за п. 7 ч. 1 ст. 6 КПК України. Винятком є випадки, коли потерпіла особа через свiй безпорадний стан, залежнiсть вiд обвинуваченого чи з iнших причин не може захистити свої законнi iнтереси. При встановленнi таких обставин, прокурор повинен порушити справу i при вiдсутностi скарги потерпiлого (ч.3 ст.27 КПК).

Наявнiсть вироку по тому самосу обвинуваченню, що набрав законної сили або ухвали чи постанови суду про закриття справи з тієї ж підстави теж передбачає закриття кримінальної справи. Ця підстава передбачена п. 9 ч.1 ст. 6 КПК.

Вирок ухвали та постанови суду, якi набрали законної сили є найважливiшими, кiнцевими актами правосуддя. Скасувати цi судовi рiшення можуть тiльки вищестоящi судовi iнстанцiї в порядку чiтко регламентованому дiючим законодавством.

До скасування у встановленому законом порядку вироку (постанови, ухвали), якi набрали законної сили нiякi судовi та адмiнiстративнi органи не мають права проводити слiдчi i судовi дiї по данiй справi. Це правило грунтується на нормi, закрiпленiй в ст. 403 КПК України, якою встановлено, що вирок, ухвала, постанова суду,які набрали законної сили, є обов'язковими для всiх державних i громадських пiдприємств, установ i органiзацiй, посадових осiб та громадян i пiдлягають виконанню на всiй територiї України.

Застосувати дану пiдставу до закриття кримiнальної справи можна якщо вищевказанi судовi рiшення винесенi вiдносно даної особи i по тому ж обвинуваченнi.

Iснуючий порядок розгяду кримiнальних справ i прийняття по них рiшення практично виключають можливiсть порушення справ, по яких є нескасоване судове рiшення.

Пунктами 10 і 11 ч. 1 ст. 6 КПК України передбачено як обставину, що виключає провадження в кримінальній справі наявнiсть нескасованої постанови органу дiзнання, слiдства, прокурора про закриття справи i про вiдмову в порушеннi кримінальної справи.

Як i попередня пiдстава до закриття кримiнальної справи, пiдстави, вказанi в п.п. 10 і 11 ч. 1 ст. 6 КПК органами досудового слiдства практично не застосовуються.

Однак наявнiсть даної пiдстави до закриття кримiнальної справи в кримiнально-процесуальному законодавствi є обгрунтованим, тому що не виключенi випадки порушення кримiнальних справ, по яких уже приймалися рiшення уповноваженими на те органами.

Пунктом 10 ч. 1 ст. 6 КПК України передбачено, що кримiнальна справа не може бути порушена, а порушена справа пiдлягає закриттю щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дiзнання, слiдчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню крiм випадкiв, коли необхiднiсть порушення справи визнано судом, у провадженнi якого перебуває кримiнальна справа (статтi 276 i 278 КПК).

В п. 11 ч. 1 ст. 6 КПК України закрiплена аналогiчна вимога закону, якщо про вiдмову в порушеннi справи по тому ж факту є нескасована постанова органу дiзнання, слiдчого, прокурора.

Нагляд за виконанням законiв органами дiзнання i досудового слiдства дiючим законодавством покладено на вiдповiдних прокурорiв.

У вiдповiдностi з п. 2 ч. 1 ст. 227 КПК прокурор скасовує незаконнi i необгрунтованi постанови слiдчих та осiб, якi проводять дiзнання.

Постанову, винесену прокурором, може скасувати вищестоящий прокурор.

Вимога закону,якою надається право суду порушувати справу по новому обвинуваченню i щодо нової особи, не слiд розглядати як надання права суду iгнорувати висновки органiв досудового слiдства.

Приймаючи рiшення про порушення кримiнальної справи, суд зобов'язаний обгрунтувати прийняте рiшення i зробити висновок про скасування рiшення про закриття справи чи вiдмови в порушеннi кримiнальної справи.

Дiючим законодавством передбачено, що деякi категорiї осiб не можуть бути притягнутi до кримiнальної вiдповiдальностi без згоди на те вiдповiдних органiв. До цiєї категорiї вiднесено кандидатiв у Президенти України, народних депутатiв, кандидатiв у народнi депутати, суддiв i народних засiдателей. Законом може бути встановлено й iншi категорiї осiб.

В кримiнально-процесуальному кодексi України не передбачено спецiальної пiдстави до закриття кримiнальної справи у цих випадках. Як правило, слiдчi при закриттi справи, у зв'язку з вiдсутнiстю згоди компетентного органу, посилаються на норму конкретного Закону, яким передбачено особливий порядок притягнення конкретної особи до кримiнальної вiдповiдальностi та на ст.5 КПК України. Статтею 5 КПК передбачено, що нiхто не може бути притягнутий, як обвинувачений iнакше, нiж на пiдставах i в порядку,встановлених законом. Ця норма є загальною, принциповою, але не є процесуальною пiдставою до закриття кримiнальної справи. Ми вважаємо, що КПК України слiд доповнити новою пiдставою до закриття кримiнальної справи, а саме: якщо не отримана згода компетентного органу державної влади на притягнення особи до кримiнальної вiдповiдальностi.

Вiденською конвенцiєю про дипломатичнi зносини вiд 18 квiтня 1961 року,