З зазначеною позицією не погоджується С. Благодир, який зазначає, що недоведенiсть участi обвинуваченого у вчиненнi злочину,як це вбачається iз тексту закону, може застосовуватись як пiдстава до закриття кримiнальної справи лише при доведеностi самого факту злочину. Правовi наслiдки закриття кримiнальної справи за пiдставами вказаними в п. 1 ч. 1 ст. 6 та в ч. 2 ст. 213 КПК України однаковi - особа повнiстю реабiлiтується. Тому i при закриттi справи за ч. 1 п. 1 ст. 6 i за ч. 2 ст. 213 КПК заявник фактично залишається в положеннi особи,що зробила неправдивий донос. Не завжди особi, причетнiсть якої до вчинення злочину перевiряєтьсяпред'являється обвинувачення, а якщо i пред'являється, то нерiдко безпiдставно. А iз тексту ч.2 ст. 213 КПК вбачається, що дана пiдстава застосовується лише до обвинуваченого. В такiй ситуацiї не виключено, що при наявностi абсолютно одинакових доказiв, справа закривається за рiзними пiдставами лише тому, що в одному випадку слiдчий пред'явив обвинувачення конкретнiй особi, а в iншому нi [4 с. 21].

Крім того, як вірно зверталася увага, Конституційний принцип презумпцiї невинуватостi передбачає, що недоведена вина особи в юридичному вiдношеннi,означає його повну невинуватiсть. Всi сумнiви,якi неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь обвинуваченого, а висновок про винуватiсть обвинуваченого у вчиненнi злочину не може грунтуватись на припущеннях; та iн. Тому очевидно, що у випадку коли довести вину особи немає можливостi, а вчинення злочину iншою особою виключається, то подiя злочину вiдсутня [27, с. 185].

Як зазначалося вище, п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України передбачена друга реабiлiтуюча пiдстава до закриття кримiнальної справи - вiдсутнiсть у дiяннi складу злочину.

Ця пiдстава застосовується в тих випадках, коли встановлено,що подiя, у зв'язку з якою порушена кримiнальна справа мала мiсце, була результатом дiї конкретної особи, але це дiяння не є злочином у зв'язку з вiдсутнiстю його ознак.

Склад злочину – це сукупнiсть встановлених кримiнальним законом ознак,я кi характеризують суспiльно-небезпечне дiяння (дiю або бездiяльнiсть) як злочинне.

Злочин завжди має об'єкт посягання.

В. Владіміров зазначає, що вiдсутнiсть об'єкта злочину в практичнiй дiяльностi часто пов'язане з тим, що об'єкт, на який було направлено посягання, охороняється не кримiнальним законом,а iншою галуззю права [28].

Дослідники проблем закриття криміналльних справ звертали увагу, що практичні працівники рідко допускають помилки при визначеннi об'єкту злочину, тому на практиці, у зв’язку з цим, кримінальні справи практично не закриваються [4 с. 23].

Кожен конкретний злочин завжди вчиняється певним способом, в певному мiсцi i в певний час.В результатi злочинного посягання настають або можуть настати певнi негативнi наслiдки i цi наслiдки можуть бути визнанi результатом злочинних дiй,якщо iснує причинний зв'язок мiж ними i дiями певної особи.Вказанi обставини вiдносяться до зовнiшньої об'єктивної сторони злочинного посягання.

Об'єктивна сторона - це ознаки складу злочину,якi характеризують зовнiшнiй акт конкретного суспiльного посягання,яким заподiяно або може бути аподiяно шкоду об'єкту, що охороняється кримiнальним законом [56].В поняття об'єктивної сторони входять:суспiльно небезпечне дiяння (дiя,бездiяльнiсть);суспiльно небезпечнi наслiдки або результат дiяння; причинний зв'язок мiж дiянням i наслiдками; мiсце,час i спосiб вчинення злочину.За мотивами вiдсутностi об'єктивної сторони складу злочину кримiнальна справа закривається за п. 2 ч. 1. ст. 6 КПК, як правило, в тих випадках, коли не виявлено причинного зв'язку мiж дiєю особи i суспiльно небезпечними наслiдками, якi заподiяно.

Суб'єктом злочину за загальними правилами визнається осудна особа, яка досягла певного вiку i може нести вiдповiдальнiсть за вчинене суспiльно небезпечне дiяння. В юридичнiй лiтературi розрiзняються основнi та спецiальнi ознаки суб'єкта. Основними ознаками є осуднiсть особи та досягнення нею певного вiку.

Неосуднiсть особи не перешкоджає порушенню кримiнальної справи, тому, що неосуднiсть особи в момент вчинення протиправного дiяння може бути встановлена тiльки в результатi проведення судово-психiатричної експертизи, а така експертиза проводиться тодi, коли порушена кримiнальна справа.

Частиною 2 ст. 417 КПК передбачено, що пiд час досудового слiдства поряд з iншими питаннями з'ясовуються обставини, якi характеризують неосудну особу та її душевне захворювання. Якщо в ходi слiдства встановлено, що особа вчинила суспiльно небезпечне дiяння в станi неосудностi i є суспiльно небезпечною на момент розслiдування, справа пiдлягає направленню в суд для застосування до неосудної особи примусових заходiв медичного характеру. А у випадку, коли встановлено, що неосудна особа не є суспiльно небезпечною, справа пiдлягає закриттю за п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК.

П. Коркія вважає, що при закриттi справи у зв'язку з неосуднiстю особи, слiд посилатись тiльки на норми матерiального права, тому що нормами процесуального права, в тому числi i п. 2 ч. 1 ст. 6, не передбачається закриття справи, щодо неосудної особи [29, с. 95-99].

З такою позицією важко погодитися, адже суднiсть особи є обов'язковою ознакою суб'єкта злочину , а вiдсутнiсть будь-якого елементу означає вiдсутнiсть складу злочину. У зв'язку з цим, посилання на п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК при закриттi справи, щодо неосудної особи, не грунтується на законi.

П. Давидов і Д. Мирський вказували, що справа пiдлягає закриттю на пiдставi п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК, якщо особа вчинила злочин в станi осудностi, а на момент розслiдування стала неосудною i по характеру дiяння та своєму психiчному стану не становить небезпеки для суспiльства [15]. Це не відповідає вимогам закону. В момент вчинення злочину така особа була осудною, тому говорити про вiдсутнiсть складу злочину немає пiдстав.