Закриття кримiнальних справ в деяких випадках є наслiдком вчинення суспiльно небезпечного дiяння особою,яка не володiє ознаками спецiального суб'єкта злочину.

Спецiальний суб'єкт злочину - це особа, яка, крiм загальних ознак (вiку та осудностi), характеризується додатковими специфiчними ознаками, передбаченими нормами Особливої частини кримiнального закону.

В кримiнальному законодавствi України немає загального означення спецiального суб'єкта злочину. Ознаки, якi характеризують особу як спецiальний суб'єкт, вiдносяться до її службових обов'язкiв або професiї, деяких особистих якостей, громадянства, статi, вiдношення з потерпiлою особою. Наприклад, суб'єктами злочинiв у сфері службової діяльності можуть бути лише службові особи. Загальне поняття службової особи, вказане в примітці 1 до ст. 364 КК України. Суб'єктом вiйськових злочинiв є особи перерахованi в ч. 2 ст. 401 КК України.

Немає складу злочину, якщо вiдсутнi ознаки, що характеризують його суб'єктивну сторону, тобто ознаки, якi характеризують психічне ставлення суб'єкта до вчиненого ним злочину та його наслiдки.

Для визначення того чи iншого дiяння злочинним, недостатньо наявностi тiльки фактичних ознак. Так, наприклад, нанесення особi тiлесних пошкоджень саме по собi не свiдчить про вчинення злочину, якщо цим дiянням не нанесено шкоди суспiльним iнтересам, якi охороняються кримiнальним законом, тобто цi дiяння не були суспiльно небезпечними. Суспiльна небезпека нерозривно пов'язана з протиправнiстю. Тiльки в сукупностi цi поняття характеризують дiяння як злочин. Вiдсутнiсть суспiльної небезпеки дiяння завжди означає вiдсутнiсть складу злочину. Тому, якщо пiд час розслiдування кримiнальної справи буде встановлено, що вiдсутня суспiльна небезпека дiяння,справа пiдлягає закриттю за п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України.

Закриття кримiнальної справи з мотиву малозначностi являє собою окремий випадок застосування п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК, за яким виключається провадження в справi через вiдсутнiсть у дiяннi складу злочину. В КПК УРСР 1927 року малозначнiсть дiяння була передбачена як самостiйна пiдстава для закриття кримiнальної справи [30].

О. Дубинський звертав увагу на те, що поняття малозначностi дiяння на практицi iнодi змiшують з поняттям малозначного злочину [31, с. 36-38], що приводить до безпiдставного порушення кримiнальних справ.

Частиною 2 ст. 11 КК України передбачено, що не є злочином дiя або бездiяльнiсть, яка хоча формально i мiстить ознаки будь-якого дiяння, передбаченого Кодексом, але через малозначнiсть не становить суспiльної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі [32].

Кримiнальне законодавство не дає перелiку критерiїв, якi визначають дiяння малозначними, тому слiдчий в кожному випадку повинен звертати увагу на конкретнi умови його вчинення та його наслiдки.

Малозначимі дiяння слiд розглядати як проступки i вiдрiзняти їх вiд злочинiв, якi не являють великої суспiльної небезпеки.

Однiєю iз найбiльш поширених на практицi обставин, що виключають суспiльну небезпеку i протиправнiсть дiяння, є необхiдна оборона.

Відповідно до ст. 36 Кримiнального кодексу України необхiдна оборона – це дії, вчиненi з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони [32].

Законодавець передбачив, що кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Слід зазначити, що перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність ише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КримінальногоКодексу.

Також передбачено, що особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

Слiд вiдмiтити, що законодавець не видiляє необхiдну оборону як самостiйну, передбачену процесуальним законом пiдставу до закриття кримiнальної справи,а включає її як окремий випадок вiдсутностi складу злочину.

В новому Кримінальному кодексі (ст. 37) приділена увага такому правовому явищу як уявна оборона. Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.

Слід зазначити, що у випадку коли особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони. Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.

Крайня необхiднiсть є обставиною, яка виключає