тому числi i як "недоведено повнiстю". Звiдси можна зробити висновок, що в деякiй степенi участь обвинуваченого у вчиненнi злочину доведено, Але слiдство, напевно, не змогло повнiстю довести його винуватiсть, i тому вимушене було справу закрити." [13].
Зверталася увага на те, що термiн "недоведенiсть" абсолютно не зрозумiлий бiльшостi громадян. Особа, вiдносно якої закривається справа, її знайомi, спiвробiтники, iншi особи, як правило, не розумiють, що пiдстава до закриття кримiнальної справи, вказана в ч.2 ст.213 КПК, повнiстю реабiлiтує особу. Часто особи, вiдносно яких приймається рiшення по справi, звертаються до органiв розслiдування з вимогою про перегляд пiдстави до закриття кримiнальної справи [27, с. 187].
Враховуючи зазначене можна зробити висновок, що у випадках коли немає підстав стверджувати, що особа винувата у вчиненнi злочину, органи досудового розслiдування повиннi робити категоричний, позбавлений двозначностi висновок, який не дає можливостi на сумнiви в невинуватостi особи.
Завершуючи розгляд питання другого розділу можна зробити наступні висновки:
1. Реабiлiтуючими пiдставами до закриття кримiнальної справи слiд вважати пiдстави, вказанi в п. п. 1, 2, 5 ч. 1. ст. 6 та в ч. 2 ст. 213 КПК України, а саме: вiдсутнiсть подiї злочину (п.1 ч.1 ст. 6 КПК); вiдсутнiсть у дiяннi складу злочину (п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК ); недосягнення особою 11 річного вiку (п. 5 ч. 1 ст. 6); недоведенiсть участi обвинуваченого у вчиненнi злочину (ч. 2 ст. 213 КПК ).
2. Справа закривається за вiдсутнiстю подiї злочину у наступних конкретних випадках [14]]:
- подiя, у зв'язку з якою порушена кримiнальна справа, взагалi не мала мiсця.;
- подiя мала мiсце,але не є подiєю злочину,тому що була результатом дiї потерпiлої особи.;
- подiя мала мiсце,але не є подiєю злочину,тому що не була результатом дiї людини.;
- якщо точно не встановлено, чи мала мiсце подiя злочину.
3. Друга реабiлiтуюча пiдстава до закриття кримiнальної справи - вiдсутнiсть у дiяннi складу злочину застосовується в тих випадках, коли встановлено, що подiя, у зв'язку з якою порушена кримiнальна справа мала мiсце, була результатом дiї конкретної особи, але це дiяння не є злочином у зв'язку з вiдсутнiстю його ознак.
4. Недоведенiсть участi обвинуваченого у вчиненнi злочину, як це вбачається iз тексту закону, може застосовуватись як пiдстава до закриття кримiнальної справи лише при доведеностi самого факту злочину.
5. Закриття кримiнальної справи з мотиву малозначностi являє собою окремий випадок застосування п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК, за яким виключається провадження в справi через вiдсутнiсть у дiяннi складу злочину.
6. Однiєю iз найбiльш поширених на практицi обставин, що виключають суспiльну небезпеку i протиправнiсть дiяння, є необхiдна оборона.
РОЗДІЛ 3
ІНШІ ПІДСТАВИ ДО ЗАКРИТТЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ
3.1. Нереабілітуючі підстави до закриття кримінальної справи
Як зазначалось вище, до нереабiлiтуючих пiдстав, за якими закривається кримiнальна справа, слiд вiднести наявнiсть акту амнiстiї, якщо вiн усуває застосування покарання за вчинене дiяння або акту помилування окремих осiб (ст. 6 ч. 1 п. 4 КПК ); смерть особи, яка вчинила злочин (ст. 6 ч. 1 п. 8 КПК); ,добровiльна заява особи, яка отримала злочинне завдання iноземної держави, ноземної органiзацiї або їх представникiв про свiй зв'язок з ними та про отримане завдання (ч. 2 ст. 111 КК ); припинення шпигунської діяльності та добровільне повідомлення про вчинене (ч. 2 ст. 114 КК); добровiльна здача особою вогнестрiльної зброї, бойових припасiв, вибухових речовин або вибухових пристроїв (ч. 3 ст. 263 КК ); вiдносно особи мало, мiсце вимагательство хабара або добровiльна заява особи про дачу хабара (ч. 3 ст. 369 КК ) [34].
В даному розділі ми розглянемо кожну iз перерахованих пiдстав.
Кримінально-процесуальним кодексом України (п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК) передбачено, що порушена справа пiдлягає закриттю внаслiдок акту амнiстiї, якщо вiн усуває застосування покарання за вчинене дiяння, а також у зв'язку з помилуванням окремих осiб.
Статтею 92 Конституцiї України передбачено, що амнiстiя оголошується Законом України. Єдиним органом, який вправi приймати закони є Верховна Рада України.
Порядок застосування амністії визначається Законом України " Про застосування амнiстiї в Українi " прийнятим Верховною Радою України 1.10.1996р. [41].
Статтею 1 цього Закону, до якої внесені зміни Законом „Про внесення змін до Закону України "Про застосування амністії в Україні" щодо приведення норм закону у відповідність з чинним кримінальним законодавством” від 19.12.2006 р. передбачено, що амністія є повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, які засуджені за вчинення злочину, або кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду, але не розглянуті останніми, або ж розглянуті, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили. амнiстiя є повне або часткове звiльнення вiд покарання певної категорiї осiб, винуватих у вчиненнi злочинiв [42].
Цим законом може бути передбачене повне звiльнення зазначених у ньому осiб, вiд кримiнальної вiдповiдальностi чи вiд вiдбування покарання ( повна амнiстiя ), або часткове звiльнення зазначених у ньому осiб вiд вiдбування призначеного судом покарання.
Закон про амнiстiю не може передбачати замiну одного покарання iншим чи зняття судимостi щодо осiб, якi звiльняються вiд вiдбування покарання.
Науковці звертали увагу на те, що аналiзуючи акти про амнiстiю, якi приймалися починаючи з 1980 року, можна видiлити наступнi ознаки, за якими особи звiльнялися вiд кримiнального покарання:
- вагiтнiсть жiнки;
- вiк (як правило чоловiки старшi 60 рокiв,жiнки 55 рокiв та неповнолiтнi);
- наявнiсть малолiтнiх дiтей;
- участь у вiйнi [43,