Суд, призначаючи покарання за кожний із злочинів, керується загальними засадами призначення покарання (ст. 65), а також враховує обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання, зазначені в статтях 66 і 67. Такий підхід до призначення покарання дає можливість індивідуалізувати його щодо кожного злочину з одночасним урахуванням того, що особою вчинено не один, а два чи більше злочинів.

2) Призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів відбувається на підставі принципів поглинення або складання. Це значить, що суд призначає остаточне покарання шляхом:

а) поглинення менш суворого покарання більш суворим;

б) повного або часткового складання призначених покарань у межах, зазначених у законі.[12]

Застосовуючи принцип поглинення, суд бере до уваги не санкції статей КК, за якими кваліфіковані злочини, а конкретні покарання, призначені в межах цих санкцій за кожен з вчинених злочинів. Причому менш суворе покарання поглинається більш суворим. Так, якщо суд призначив особі за ч. 1 ст. 185 (крадіжка) покарання у виді позбавлення волі на строк два роки, а за ч. 3 ст. 296 (хуліганство) - на строк чотири роки, то більш суворе - чотири роки позбавлення волі поглинає менш суворе - два роки позбавлення волі. За сукупністю і визначається остаточне покарання - чотири роки позбавлення волі. Така ж ситуація може виникнути і при призначенні за злочини, що входять до сукупності, різних видів покарань. Так, якщо за один із злочинів суд призначив виправні роботи на строк шість місяців, а за іншими - два роки позбавлення волі, то, застосовуючи принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд за сукупністю призначає покарання позбавлення волі на два роки. При порівнянні в цих випадках суворості покарань суд керується тією послідовністю, в якій види покарань перелічені в ст. 51.

Якщо хоча б за один зі злочинів призначене покарання у виді довічного позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів призначається шляхом поглинення будь-якого менш суворого покарання довічним позбавленням волі.

Принцип складання покарань згідно зі ст. 70 наочно викреслює покарання винного за кожен з вчинених ним злочинів. Складання покарань, призначених за окремі злочини, може бути повним або частковим, але в будь-якому разі остаточне покарання повинно бути більш суворим, ніж будь-яке з призначених окремо. При повному складанні остаточне покарання за сукупністю дорівнює сумі покарань, що складаються: при частковому - до більш суворого покарання, призначеного за один зі злочинів, приєднується частина покарання, призначеного за інший злочин.

Складання покарань обмежене в ч. 2 ст. 70 певними межами. Остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання, тобто воно не може перевищувати вищої межі більш суворої санкції. Так, якщо суд призначив за ч. 1 ст. 185 покарання у виді одного року позбавлення волі, а за ч. 3 ст. 296 - у виді трьох років позбавлення волі, то відповідно до принципу повного складання він має право призначити остаточне покарання за сукупністю - чотири роки позбавлення волі, оскільки максимум санкції ч. 3 ст. 296 - п'ять років. Якщо ж суд призначив за ч. 1 ст. 185 два роки позбавлення волі, а за ч. 2 ст. 296 - чотири роки, то можливе лише часткове складання, а саме: до чотирьох років позбавлення волі суд може приєднати тільки один рік позбавлення волі з покарання, призначеного за ч. 1 ст. 185, і визначити покарання - п'ять років позбавлення волі, тобто в межах максимуму санкції ч. 3 ст. 296 КК.

Проте, якщо хоча б один зі злочинів, що входять до сукупності, є умисним тяжким або особливо тяжким злочином, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю в межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання.[12] Йдеться про позбавлення волі на певний строк, максимум якого визначений у ст. 63, - п'ятнадцять років. Тому, якщо, наприклад, особа засуджена судом за хуліганство за ч. 4 ст. 296 до семи років позбавлення волі і за крадіжку, вчинену групою осіб, - до п'яти років позбавлення волі, суд може остаточне покарання визначити шляхом повного складання і призначити винному дванадцять років позбавлення волі.[12] Тут суд виходить за межі максимуму санкцій, встановлених у зазначених статтях закону за хуліганство і крадіжку, оскільки хуліганство в цьому випадку є умисним тяжким злочином, але загальна сума покарань не перевищує п'ятнадцяти років - максимуму даного виду покарання. Тому слід чітко розрізняти максимум санкції конкретної статті КК і максимум даного виду покарання. У наведеному прикладі максимум санкції за хуліганство сім років, за крадіжку п'ять років, максимум позбавлення волі як виду покарання - п'ятнадцять років.

Слід також мати на увазі, що санкція особливо тяжких злочинів за своїм максимумом (п'ятнадцять років) часто збігається з максимумом, встановленим для даного виду покарання в Загальній частині. У цьому разі покарання п'ятнадцять років поглинає інші покарання, призначені за окремі злочини.

Призначення додаткових покарань за сукупністю злочинів регулюється ч. 3 ст. 70. Згідно з нею до основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною.

Отже:

а) визначаючи покарання за кожний зі злочинів, що входять до сукупності, суд повинен призначити не тільки основне, але