й додаткове покарання, якщо, звичайно, його застосування передбачено законом; б) призначивши остаточне покарання за сукупністю злочинів, суд приєднує до нього додаткове (додаткові) покарання, призначене за окремий злочин (злочини), що входять до сукупності; в) якщо ці додаткові покарання одного виду, вони приєднуються до основного шляхом поглинення менш суворого більш суворим або шляхом повного чи часткового складання в межах зазначених ст. 70 межах; г) якщо ці додаткові покарання різних видів, то кожне з них приєднується до основного покарання, призначеного за сукупністю, і виконується самостійно.
Частина 4 ст. 70 поширює принципи призначення покарання за сукупністю злочинів на випадок, коли після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винний ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, у цьому разі зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком суду за правилами, визначеними в ст.72.
Ця норма має велике значення, оскільки нерідко злочини, що складають сукупність, можуть бути розкриті в різний час, і засудження винного за ці окремі злочини, відповідно, відбувається не за одним, а за двома або більше вироками, які постановляються також у різний час. Так, якщо особа, яка вчинила, наприклад, два злочини, була засуджена лише за один з них, а вирок за інший злочин вже постановили після вироку у першій справі. Уявімо, що особа була притягнута до відповідальності і засуджена за ч. 2 ст. 296 за хуліганство, вчинене ним у грудні 2001 р. Після постановлення вироку у цій справі з'ясувалося, що засуджений ще в жовтні 2001 р. вчинив крадіжку, передбачену ч. 1 ст. 185. Така ситуація повністю підпадає під поняття сукупності злочинів, що міститься в ч. 1 ст. 70. Справді, особа вчинила два злочини, кожний з яких передбачений самостійною статтею КК, і обидва вони вчинені до засудження хоча б за один з них. Ось чому до таких випадків і застосовуються ті ж правила призначення покарання, що визначені законом для сукупності злочинів. Призначення покарання в порядку ч. 4 ст. 70 УК проходить такі три етапи:
1) суд виносить вирок за другий злочин, тобто призначає покарання за злочин, розкритий останнім;
2) з урахуванням раніше постановленого вироку суд призначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання покарань, призначених за обома вироками, причому це складання відбувається лише в межах, встановлених у ч. 2 ст. 70;
3) в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, фактично відбуте за попереднім вироком.
Призначення покарання за сукупністю вироків
Відповідно до ст. 71 сукупність вироків має місце там, де засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив новий злочин. Таким чином, при сукупності вироків:
а) постановлений вирок, яким особа засуджена до певної міри покарання; б) це покарання ще цілком не відбуте засудженим; в) новий злочин вчинений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання. Оскільки при сукупності вироків новий злочин вчиняється після засудження особи за першим вироком, має місце ситуація, що свідчить про підвищену небезпечність винного. Тому за інших рівних умов сукупність вироків становить більшу суспільну небезпечність, ніж сукупність злочинів, де обидва злочини вичиняються до засудження, до постановлення вироку хоча б за один з них.
Відповідно до ч. 1 ст. 71, "якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує не відбуту частину покарання за попереднім вироком". Конкретизуючи ці положення, ч. 2 ст. 71 встановлює межі остаточного покарання за сукупністю вироків. У ній значиться: "При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років".
Таким чином, при сукупності вироків суд призначає покарання за такими правилами:
1) насамперед призначається покарання за знов вчинений злочин;
2) до цього покарання суд приєднує повністю або частково не відбуту частину покарання за попереднім вироком;
3) остаточна міра покарання визначається в межах максимуму даного виду покарання. [12, 71 ]
Розглянемо ці правила.
1) Призначення покарання за знов вчинений злочин відбувається за загальними засадами, тобто в межах санкції статті КК, що передбачає відповідальність за цей злочин. Причому як обставину, що обтяжує покарання, суд враховує те, що винний вчинив злочин у період відбування покарання, тобто має місце рецидив.[12, 67]
2) До призначеного нового покарання суд приєднує повністю або частково не відбуту частину покарання за попереднім вироком. Таким чином, відбута частина покарання за попереднім вироком взагалі не враховується. Отже, в остаточне покарання за сукупністю вироків входить покарання, призначене за новий злочин, і покарання, не відбуте повністю або частково за першим вироком. Звідси очевидно, що остаточне покарання за сукупністю вироків ні в якому разі не може бути меншим, ніж покарання, призначене за новим вироком, або не відбута частина покарання за першим вироком.
3) Визначення остаточної міри покарання за сукупністю вироків обмежено відповідними межами. Цією межею є