н) право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ч. 2 ст. 54).

По-п’яте, іноземці та особи без громадянства не здійснюють де-яких обов’язків громадян України, зокрема передбачених ст. 65 Консти-туції України: захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів.

Конституція України не пов’язує застосування до іноземців національного режиму з принципом взаємності: всі іноземці користуються таким режимом в Україні незалежно від того, розповсюджується він на громадян України у відповідній зарубіжній державі чи ні. Проте, згідно з Законом України від 4 лютого 1994 р. „Про правовий статус іноземців”, у випадках, коли обмеження прав і свобод громадян України в іноземній державі носить дискримінаційний характер, то можуть бути застосовані реторсії, тобто адекватні обмеження прав і свобод громадян відповідної іноземної держави на території України (ч. З ст. 2).

Деталізація конституційного статусу іноземців та осіб без громадянства — це предмет чинного законодавства. У зв’язку з прийняттям Конституції України актуальності набуває питання про новацію чинного законодавства, приведення його у відповідність до конституційних положень, розробку нових законодавчих актів, які б регламентували окремі питання статусу іноземців та осіб без громадянства. При цьому уявляється доцільним звернути увагу на такі моменти.

1. Необхідно уніфікувати терміни, які використовуються у законодавчих актах України. Так, Конституція України оперує термінами „інозе-мець” та „особа без громадянства”. При цьому термін „іноземець” на ос-нові аналізу ст. 26 Конституції України можна тлумачити як тотожний
терміну „іноземний громадянин”. У той же час, наприклад, Закон України
”Про правовий статус іноземців” використовує термін „іноземці” як родовий, тобто такий, що охоплює як іноземних громадян, так і осіб без гро-мадянства. Це свідчить про повернення до традиційного використання
терміну „іноземець” у державному праві Російської імперії та в радянській
законодавчій практиці до 1977 року Алексеев А.С. Русское государственное право. – М., 1895. – с.305, Егорьев В.В., Лашкевич Г.Н., Плоткин М.А., Розенбом В.Д. Правовое положение иностранцев в СССР. – М., 1928. –с. 8. Лише після прийняття Конституції
СРСР 1977 року в юридичній літературі з’являється розширене тлумачення терміну „іноземці” Богуславский М. Новый советский закон о правовом положении иностранных граждан в СССР (статус иностранцев в СССР). – М., 1984. –с. 25, а Закон СРСР „Про правове становище іноземних громадян” від 24 червня 1981 р. використовував термін „іноземні громадяни”. Сама ж Конституція СРСР 1977 року і, відповідно, Кон-ституція УРСР 1978 року одночасно вживали як термін „іноземці” (ст. 36 Конституції УРСР), так і терміни „іноземні громадяни” та „особи без громадянства” (ст. 35 Конституції УРСР).

Потребує деталізації регламентація особливостей правового становища окремих категорій іноземців та осіб без громадянства. По суті сьогодні законодавчі акти та міжнародні договори України більш-менш детально визнають статус лише таких категорій іноземців, як біженці (Закон України „Про біженців” від 24 грудня 1993 р.), особи, які мають дипломатичні або консульські привілеї та імунітети (Віденська конвенція про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961 р. тощо), члени екіпажей літаків та морських суден.

У той же час практично повністю відсутня регламентація на законодавчому рівні статусу таких категорій іноземців та осіб без громадянства, як:

військовослужбовці іноземних держав (Російської Федерації), які проходять службу на території України згідно з міжнародними договорами України;

учні, студенти, курсанти, аспіранти та ад'юнкти, які проходять нав-чання на території України;

іноземці та особи без громадянства, які отримали дозвіл на тим-часове працевлаштування;

туристи та транзитні пасажири тощо.

Отже, перед українським законодавцем стоїть завдання: ліквідувати ці прогалини у праві.

Висновок

Коли говорять про правовий статус людини, громадянина, йдеться насамперед про їх права і обов’язки. Конституція України, прийнята 28 червня 1996р. Верховною Радою України, закріплює основні прин-ципи правового статусу людини і громадянина і відносин між грома-дянином і державою.Саме права і свободи людини визначають спрямо-ваність діяльності держави. Найважливішим принципом правового ста-тусу людини, як проголошено в Конституції України, є вільність і рівність громадян України перед законом. Права людини проголошено непорушними, вони не можуть бути обмежені чи скасовані будь-якими нормативними актами. Навпаки, новими законами права людини можуть бути розширені.

Отже, права людини – універсальний і непорушний комплекс при-родних, невід’ємних прав і властивостей, які зумовлюються самим фактом існування людини і мають розглядатися як гарантія її гід-ності.

Список використаної літератури

Конституція України. – К., 1996

Кодекс законів про працю України. – К., 1997

Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини. Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. – 2-ге вид. –К.: Юрінформ, 1992

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. – 2-ге вид. –К.: Юрінформ, 1992.

Закон України „Про освіту” від 23 травня 1991р.

Закон України „Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991р.

Закон України „Про зайнятість населення” від 1 березня 1991р.

Закон України „Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” від 21 січня 1994р.

Закон України „Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992р.

Алексеев А.С. Русское государственное право. – М., 1895.

Егорьев В.В., Лашкевич Г.Н., Плоткин М.А., Розенбом В.Д. Правовое положение иностранцев в СССР. – М., 1928

Богуславский М. Новый советский закон о правовом положении иностранных граждан в СССР (статус иностранцев в СССР). – М., 1984

Солдатенко С. Проблема смертної кари в Україні у світлі додержання прав людини. „Право України”. -2001.