зі сторінок преси було перенесено до Інституту держави і права АН СРСР, де відбулася теоретична конференція, присвячена зазначеній проблемі. Відкидаючи практичну доцільність введення протокольної форми, вчені погоджувалися, що "диференціація допустима, якщо вона спрямована на встановлення додаткових гарантій, деталізацію процесуальних форм". Про те ряд інших учасників конференції, як вчених так і практичних працівників правоохоронних органів (В.А.Арсеньєв, П.Ф.Пашкевич, А.Д.Трусов та інші) доводили, що характер скоєних злочинів, очевидність їх юридичної оцінки, ні в якому разі не призведуть до "руйнування" кримінально-процесуального законодавства. Якщо очевидною є винність особи, яка скоїла злочин, якщо правопорушника застали на місці злочину або немає потреби проводити дізнання чи попереднє слідство, то не повинно бути ніяких перешкод до протокольної форми підготовки матеріалів, втілення її у кримінальний процес [13, с.15-16].
У процесуальній літературі існують різні точки зору щодо самої суті протокольної форми. Одні процесуалісти вважають, що протокольна форма досудової підготовки матеріалів входить до стадії порушення кримінальної справи, але є не розслідуванням, а лише перевіркою обставин вчиненого злочину (В. П. Власов, В. В. Шимановський) [22, с.86; 72, с.30]. На думку інших, вона має елементи попереднього розслідування обставин вчиненого злочину і здійснюється у формі скороченого дізнання (Т. В. Альшевський, А.А.Чувильов , І. Д. Перлов) [72, с.30]. Треті вважають, що це не дізнання, а специфічна форма попередньої перевірки матеріалів про злочин [72, с.31].
Досить популярною є також точка зору. Що протокольна форма являє собою одну із форм дізнання, здійснюваного без порушення кримінальної справи засобами і методами, що характерні для стадії перевірки заяв і повідомлень про злочини [18, с.36].
На нашу думку усі ці твердження є не зовсім правильними. Ми поділяємо точку зору тих, хто вважає, що протокольна форма досудової підготовки матеріалів – це не різновидність дізнання і досудового розслідування і не змішане провадження. Вона є самостійною процесуальною формою встановлення обставин вчиненого злочину, що характеризується специфічними ознаками, які відрізняють її від дізнання та слідства. Це провадження здійснюється до порушення кримінальної справи. Недаремно законодавець присвятив протокольній формі досудової підготовки матеріалів окремий розділ в КПК, а не включив її до глави "Дізнання" чи до "Основних положень досудового слідства".
Аналізуючи аргументи "за" існування протокольної форми досудової підготовки матеріалів і "проти" неї, можна прийти до висновку, що її існування в сучасному законодавстві було зумовлене, а також пройшло випробування часом. Саме завдяки їй:
покарання максимально наближено до моменту вчинення злочину;
певною мірою "розвантажується" слідчий апарат;
економляться процесуальні сили і засоби під час розгляду кримінальних справ.
Досудову підготовку матеріалів у протокольній формі здійснюють дільничні інспектори міліції, дізнавачі, оперативні уповноважені карного розшуку,, підрозділів по боротьбі з економічною злочинністю, податкової міліції. Також суто теоретично її можуть готувати оперативні працівники оперативних і режимних установ з виконання покарань, слідчих ізоляторів та інші, але на практиці вони цим не займаються. Що стосується підготовки протокольної форми працівниками штатних підрозділів дізнання органів внутрішніх справ, то згідно із п.5.3 наказу № 880 від 29 грудня 1995 року вони мали право готувати її як виняток, але на практиці саме ці підрозділи були і є провідними у підготовці протокольної форми досудової підготовки матеріалів. Мабуть те, що наказ МВС України № 1381 від 17 листопада 2003 року "Про вдосконалення діяльності штатних підрозділів дізнання МВС України", за яким згаданий наказ № 880 втратив чинність, не згадує про такий виняток, більше відповідає об'єктивній дійсності.
Підстави для застосування протокольної форми досудової підготовки матеріалів такі:
наявність достатніх даних, які свідчать про вчинення злочину, який входить до переліку ст.425 КПК України;
- очевидність факту вчинення злочину;
- відсутність перешкод для здійснення протокольного провадження (досягнення правопорушником повноліття, відсутність у нього фізичних і психічних вад, через котрі він не в змозі самостійно здійснювати свій захист).
Очевидність факту вчинення злочину означає відсутність сумніву в його кваліфікації за відповідною нормою кримінального законодавства, а також встановлення і наявність правопорушника, достатніх даних про обставини, Ідо підлягають доказуванню, без провадження слідчих дій, за винятком огляду місця події. Саме це дає можливість готувати протокольну форму досудової підготовки матеріалів у максимально стислий десятиденний (у виняткових випадках з дозволу прокурора – двадцятиденний) строк.
Діяльність особи, яка готує протокольну форму досудової підготовки матеріалів може розпочатися тільки за наявності певних обставин.
По-перше, це наявність одного з приводів і підстав до порушення кримінальної справи, включеного до переліку ст. 94 КПК України і оформлених відповідно до ст. ст. 95-96 КПК України та наказу МВС України № 500 від 26.11.1991р.
По-друге, наявність відповідної вказівки начальника органу дізнання конкретному працівникові щодо підготовки протокольної форми за матеріалами, що зареєстровані в книзі обліку заяв і повідомлень про злочини і пригоди (КОЗП). Але на практиці досить часто начальник органу дізнання дає вказівку щодо підготовки протокольної форми не конкретному працівникові, а начальникові структурного підрозділу, який в свою чергу дає відповідну вказівку своєму підлеглому. Це пов'язано з тим, що в системі МВС України передбачений відомчий контроль за процесом підготовки протокольної форми, оскільки особа, що здійснює досудову підготовку матеріалів, погоджує своє рішення з начальником структурного підрозділу (наприклад, дізнавач - з начальником відділення дізнання) до направлення матеріалів протокольного провадження начальнику органу дізнання для затвердження. Це обумовлено обов'язком начальника штатного підрозділу дізнання постійно контролювати законність і обґрунтованість прийнятих дізнавачами рішень (п.6.2.7 Положення про штатні підрозділи дізнання в органах внутрішніх справ України, затв. наказом МВС України № 1381 від