роль тут зіграли і такі псевдосудові органи як "особливі наради", "двійки", "трійки". Вони не входили до системи судової юстиції, а їх діяльність мала тимчасовий протиправний характер. Не підпадало їх функціонування і під режим прискореного провадження. Не випадково зазначені органи ліквідовано Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1вересня 1953р. А Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 р. "Про додаткові заходи по відновленню справедливості відносно жертв репресій, що мали місце в період 30-40-х і на початку 50-х років" усіх громадян, що притягувалися до кримінальної відповідальності не судовими органами, за винятком зрадників Батьківщини і карателів періоду Великої Вітчизняної війни, нацистських злочинців, учасників бандитських формувань та їхніх посібників, фальсифікаторів кримінальних справ, було реабілітовано. У тому самому Указі згадані позасудові органи характеризувалися як антиконституційні [82, 35-36].
Першою спробою у 50-60-х роках спростити діюче кримінально-процесуальне законодавство став Указ Президії Верховної Ради СРСР від 26липня 1966р. "Про посилення відповідальності за хуліганство", у зв'язку з яким був введений особливий процесуальний порядок по справах зазначеної категорії. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 січня 1967 року Кримінально-процесуальний кодекс УРСР був доповнений розділом сьомим "Провадження у справах про хуліганство", в якому повністю дублювалися основні положення згаданого Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26липня 1966р. [72, с.60].
Зазначеним розділом визначались спрощений порядок встановлення обставин злочину, передбаченого ч. 1 ст. 206 КК УРСР, особливий порядок порушення справ про ці злочини і віддання правопорушників до суду, значно зменшувалися строки провадження і судового розгляду. Таким чином можна стверджувати, що сучасний варіант протокольної форми досудового підготовки матеріалів було вперше введено фактично в 1966 році у зв'язку з необхідністю активізувати боротьбу з хуліганством, вияви якого різко зросли на території колишнього СРСР. Проте протокольне провадження тих років мало суттєві відмінності від того, яке застосовується зараз.
Згідно зі ст. 426 КПК УРСР, за редакцією Указу Президії Верховної Ради УРСР, органи міліції та інші органи дізнання не пізніше як у п'ятиденний строк встановлюють обставини вчиненого злочину і особу правопорушника, одержують пояснення від правопорушника, потерплого і очевидців, витребують довідку про наявність або відсутність судимості у правопорушника, характеристику з місця його роботи або навчання та інші документи, що мають значення для розгляду справи в суді [72, с.61].
Про затримання правопорушника, встановлення його особи і про обставини вчиненого злочину складається протокол, до якого приєднуються всі зібрані матеріали а також список осіб, які підлягають виклику в судове засідання. Визнавши матеріали про вчинення злочину достатніми для притягнення правопорушника до кримінальної відповідальності, начальник органу дізнання затверджує протокол, після чого всі матеріали пред'являються правопорушнику для ознайомлення, про що робиться відмітка в протоколі. Протокол після санкціонування його прокурором разом з матеріалами направляється до суду.
Кримінально-процесуальний закон допускав можливість затримання правопорушника і застосування до нього запобіжного заходу. Так, ст.429 КПК визначала, що "особи, які вчинили злочин, передбачений ст.206 Кримінального кодексу УРСР, затримуються органами міліції або іншими органами дізнання і тримаються під вартою. Підстави і процесуальний порядок затримання визначаються ст. 106 цього Кодексу".
Щодо осіб, затриманих за хуліганські дії, як запобіжний захід до розгляду справи в суді застосовується, як правило тримання під вартою.
Щодо осіб, затриманих за вчинення злочину, передбаченого частиною 1 статті 206 Кримінального кодексу УРСР, запобіжний захід до порушення кримінальної справи і розгляду її в суді обирається у відповідності з частиною 2 цієї статті".
Порівняльний аналіз провадження у злочинах, передбачених ст.206 КК УРСР, на відміну від сьогодення свідчить про ряд відмінностей між ними.. перш за все, застосування процесуального примусу до правопорушника - затримання його за підозрою у вчиненні злочину та застосування запобіжного заходу взагалі, а взяття під варту зокрема, свідчить про прояви державного тоталітаризму в ті роки, який в цій ситуації практично нічим не відрізнявся від "сталінських" часів. А в суді матеріали розглядали не пізніше як у п'ятиденний строк з моменту надходження до суду [51].
Указом Президії Верховної Ради УРСР від 3 квітня 1975 року порядок провадження по злочинах, передбачених ч. 1 ст. 206 КК УРСР, був поширений на злочини, передбачені ч. 1 ст. 85 КК УРСР. У зв'язку із внесеними доповненнями назва розділу 7 КПК стала іменуватися: "Провадження у справах про хуліганство і про дрібне розкрадання державного або громадського майна".
Подальший розвиток прискореного провадження в Україні відображено в Указі Президії Верховної Ради УРСР від 20 березня 1985 року "Про внесення змін і доповнень в Кримінально-процесуальний і Цивільно-процесуальний кодекси УРСР", у зв'язку з якими розділ 7 КПК УРСР став називатись "Протокольна форма досудової підготовки матеріалів". Зміст статей, що входили до зазначеного розділу, був розширений і доповнений, а також збільшився перелік злочинів, по яких здійснювалось протокольне провадження.
Порядок провадження тепер характеризувався такими положеннями:
- строк провадження збільшився до 10 днів;
- орган дізнання позбавлявся права затримувати правопорушника за підозрою у вчинені злочину згідно ст. 106 КПК УРСР і застосовувати до нього запобіжний захід;
- начальник органу дізнання після вивчення протоколу і матеріалів, визнавши можливим застосування до правопорушника заходів громадського впливу, за згодою прокурора та правопорушника, не порушуючи кримінальної справи, міг прийняти рішення про передачу матеріалів на розгляд товариського суду або комісії у справах неповнолітніх чи передати правопорушника на поруки трудовому колективу або громадській організації для його перевиховання та виправлення (ст.13-1 КПК УРСР);
- справи про злочини, перелічені в ст.