Але той факт, що протокольне провадження могло здійснюватися і відносно неповнолітнього, свідчить про певну недосконалість законодавства тих років.

Чергові зміни в протокольному провадженні було внесено до законодавства Указом Президії Верховної Ради УРСР від 18 березня 1991 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінально-процесуального кодексу Української РСР та положення про комісії у справах неповнолітніх Української РСР" та Законом України від 16 грудня 1994 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінально-процесуального кодексу України". Першим законом скасовувалося право начальника органу дізнання приймати рішення про направлення матеріалів для застосування до правопорушника заходів громадського впливу відповідно до ст. 13-1 КПК УРСР, другим – у виняткових випадках прокурору дозволялось продовжувати строк протокольного провадження до 20 днів.

Останні корективи, внесені до КПК України також змінили деякі положення протокольного провадження:

- прокурор за матеріалами протокольного провадження у разі їх відповідності певним вимогам порушує кримінальну справу, в необхідних випадках обирає запобіжний захід до правопорушника, складає обвинувальний висновок і направляє справу до суду;

1.2. Протокольне провадження як різновид кримінально-процесуальної форми

Характерною особливістю кримінально-процесуальної діяльності є детальна регламентація порядку здійснення дій особами, які беруть участь у справі. Кримінально-процесуальна діяльність і відповідні їй правовідносини набувають певної форми процедурного характеру - процесуальну форму.

Кримінально-процесуальна форма, накопичуючи багаторічний досвід боротьби зі злочинністю, будується, насамперед, з урахуванням загальних методологічних закономірностей пізнавальної діяльності, які знаходять в ній свій вияв. Звідси випливає те велике значення, що надавалося і надається процесуальній формі у кримінальному судочинстві, тому що вона призначена для створення найкращих умов у досягненні істини у справі та гарантування від можливих помилок.

У правовій літературі поняттю процесуальної форми та її змісту присвячено багато праць. Так, М.С. Строгович бачив процесуальну форму як сукупність умов, що встановлені процесуальним законом для виконання органами слідства, прокуратури та суду тих дій, якими вони здійснюють свої функції у сфері розслідування та вирішення кримінальних справ, також для виконання особами, які беруть участь у справі, тих дій, за допомогою яких вони здійснюють свої права і виконують свої обов'язки. М.Л. Якуб під процесуальною формою розумів як умови і послідовність провадження окремих процесуальних дій та прийняття рішень, так і умови провадження у справі в цілому. П.С. Елькінд – як сукупність умов виконання процесуальних дій та їх обрядність, Ю.М. Грошевий - як порядок провадження у кримінальній справі. Ширше трактував процесуальну форму Р.Д.Рахунов, визначаючи її як регламентовані правом порядок, принципи і систему кримінально-процесуальної діяльності, які встановлені з метою досягнення завдань кримінального судочинства та забезпечення прав і законних інтересів його учасників [72, с.23].

Якщо кримінальний процес за своїм змістом є врегульованою кримінально-процесуальним правом діяльністю, то форми цієї діяльності, сама процедура утворюють процесуальну форму. Умови ж здійснення дій, а тим більше принципи діяльності визначають процесуальну форму, але в її зміст не входять.

Найбільш вдалим на нашу думку, є визначення поняття процесуальної форми М.М. Михеєнком, який розглядає процесуальну форму, як передбачений кримінально-процесуальним законом порядок усієї кримінально-процесуальної діяльності органів досудового розслідування, прокуратури та суду, а також громадян та юридичних осіб, залучених до сфери цієї діяльності, як і порядок вчинення й оформлення окремих процесуальних дій, прийняття, оформлення та звернення до виконання процесуальних рішень [62,с.168].

Процесуальна форма встановлює способи та строки здійснення процесуальних дій, пов'язаних із збиранням, дослідженням та оцінкою доказів, порядок прийняття і оформлення рішень і засади найбільш доцільної процедури здійснення повноважень учасників кримінального судочинства. Додержання процесуальної форми не є самоціллю. Воно забезпечує здійснення всіх завдань кримінального судочинства в цілому, а також спеціальних завдань кожної стадії та інститутів кримінального процесу.

Як слушно зазначає С.М. Мельник, процесуальна форма повинна створювати правовий режим діяльності суду, органів розслідування, прокурорського нагляду та умови для провадження кримінальної справи; забезпечувати реалізацію прав усіх учасників процесу; гарантувати досягнення бажаного матеріально-правового результату [61, с.33].

Кримінально-процесуальна форма має велике значення для правильного вирішення завдань кримінального судочинства, які визначені у ст. 2 КПК України, вона створює стабільність та забезпечує функціонально-правовий статус усіх учасників процесу.

Значення процесуальної форми полягає у тому, що вона забезпечує умови послідовного здійснення конституційних принципів кримінального судочинства; створює стійкий режим провадження у кримінальних справах і забезпечує законність діяльності правоохоронних органів; містить умови для забезпечення активності правоохоронних органів; включає в себе заходи, що забезпечують з'ясування причин і умов вчинення злочинів та запобігання злочинам; має важливе значення для авторитету суду і переконливості його вироку, для здійснення виховного ефекту кримінального судочинства.

Враховуючи значення процесуальної форми, Пленум Верховного Суду України неодноразово звертав увагу судів на необхідність суворого додержання процесуальної форми. Зокрема, у п. 1 постанови від 29 червня 1990 р. "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" він наголосив, що "неухильне додержання передбаченої законом процесуальної форми є неодмінною умовою всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, встановлення істини і прийняття по ній законного, обґрунтованого і справедливого рішення" [73, с.224].

Отже, процесуальна форма покликана, по-перше, сприяти встановленню істини по справі, в силу чого в процесуальні форми виливаються і в них закріплюються напрацьовані людською практикою способи пізнання істини. По-друге, вона має забезпечувати дотримання прав