Що стосується інтересів відомств, установ і підприємств, то важко собі уявити, яким чином їх інтереси можуть впливати на вибір того чи іншого за складністю виду кримінального судочинства і яким критерієм при цьому слід було б керуватися.

Інше ставлення має бути до інтересів приватних осіб, передусім зацікавлених у ході та результаті провадження в конкретній кримінальній справі. Дана проблема пов'язана з проблемою вищого порядку – про співвідношення приватних і публічних засад у кримінальному процесі. Традиційно вважалися пріоритетними у кримінальному судочинстві публічні засади порівняно з інтересами окремих осіб. Суттєво новий підхід до вирішеній даного питання закріплено у новій Конституції України, згідно із ст. З якої людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Кримінально-процесуальне законодавство зовсім не виключає впливу, особистої зацікавленості на хід і результат кримінальної справи. Так, без скарги потерпілого не може бути порушено справу приватного або приватно-публічного обвинувачення. Найбільше інтереси потерпілого враховуються у справах приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК).

У справах з протокольною формою досудової підготовки матеріалів як особа, відносно якої ведеться провадження, так і потерпілий від злочину не мають тієї сукупності прав, якими наділені відповідні учасники у провадженнях зі звичайними процесуальними формами, що ускладнює для них можливість захисту своїх інтересів. Тому було б логічним передбачити у кримінально-процесуальному законі, як це пропонує Ю. К. Якимович, правило, згідно з яким протокольне досудове провадження на вимогу особи, відносно якої воно ведеться, чи на вимогу потерпілого від злочину, має бути замінене на звичайне провадження [109, с. 44-45].

У межах проблеми диференціації це означатиме, що думка особи, відносно якої ведеться судочинство, і думка потерпілого під злочину будуть визнані однією з підстав диференціації.

Отже, підставами диференціації кримінального судочинства є:

а) кримінально-правова (ступінь суспільної небезпечності злочину);

б) кримінально-процесуальні (ступінь складності встановлення фактичних обставин справи; наявність певних властивостей у особи, відносно якої ведеться провадження, або у особи, яка постраждала від злочину; суспільна значущість справ; думка особи, відносно якої ведеться провадження, або особи, яка постраждала від злочину, про заміну спрощеного провадження звичайним).

Розглянуті підстави диференціації використовуються лише для розмежування основних проваджень за ступенем складності процесуальних форм у цілому, і за необхідності заміни в конкретних випадках одного виду провадження іншим. При цьому має допускатися заміна лише менш складного провадження більш складним, але не навпаки.

Розглянемо як реалізуються підстави диференціації кримінального судочинства на прикладі провадження з протокольною формою досудової підготовки матеріалів. Але перед цим слід зупинитися на юридичній природі досудового провадження в протокольній формі.

У процесуальній науці сутність протокольної форми досудової підготовки матеріалів з моменту її появи в кримінальному судочинстві розумілася неоднозначне, внаслідок чого з'явилися різні підходи до характеристики діяльності органів, які здійснюють таку підготовку. Одні автори вважали протокольну форму порядком перевірки підстав до порушення кримінальної справи, другі – різновидом дізнання [59, с.68], треті – особливим досудовим провадженням [30, с.4], четверті – адміністративною діяльністю [61, с. 26], п'яті – самостійною формою попереднього розслідування [66, с.51].

А.Я. Дубинський рішуче підтримував ідею про те, що протокольна форма досудової підготовки матеріалів є перевіркою, а не розслідуванням, а В.І.Власов називає цю діяльність протокольно-перевірочною формою розслідування [22, с.10].

Діяльність із збирання матеріалів в протокольній формі за обсягом значно ширша порівняно з діяльністю в стадії порушення кримінальної справи. У першому випадку значно ширше коло обставин, які необхідно встановити. Якщо в стадії порушення кримінальної справи встановлюються ознаки злочину, то при досудовій підготовці в протокольній формі необхідно встановити не тільки ознаки злочину, а й обставини вчинення злочину, особу правопорушника і обставини, що її характеризують. Мають бути зібрані й інші матеріали, що мають значення для складання обвинувального висновку прокурором і розгляду справи в суді. Завдання досудової підготовки матеріалів в протокольній формі є ширшими ніж завдання стадії порушення кримінальної справи.

Навряд чи можна погодитись із думкою В. М. Тертишника відносно того, що протокольну форму досудової підготовки матеріалів слід вважати одним із видів дізнання, що провадиться у справах, в яких попереднє слідство не обов'язкове. Критикує таку позицію і В.Д. Філін, проте припускається певної непослідовності у визначенні своєї позиції з цього питання, стверджуючи, що протокольна форма досудової підготовки матеріалів – самостійний вид попереднього розслідування [81, с. 92-93]. Дізнання - це одна з форм досудового розслідування, для якого законом передбачена можливість проведення цілого комплексу слідчих дій, а не лише огляду місця події, який передбачено законом, як виняток, для протокольної форми досудової підготовки матеріалів. Провадити досудове розслідування закон дозволяє лише після порушення кримінальної справи (ч.1ст.113,ч.1ст. 120 КПК).

Оскільки діяльність органів дізнання за протокольною формою досудової підготовки матеріалів створює необхідні умови для здійснення правосуддя, а матеріали цього провадження є одночасно підставою для розгляду справи в суді, то таку діяльність слід визнати особливим видом процесуальної діяльності, яка передує розгляду справи в судовому засіданні.

Не вдаючись у детальний розгляд інших точок зору, оскільки ці питання досить докладно освітлені в літературі [27, с. 14], зазначимо, що як підкреслено в ст. 425 КПК, порядок провадження по справах про злочини, зазначених у цій статті, визначається загальними правилами Кримінально-процесуального кодексу, за винятками, встановленими статтями глави 35 КПК.

Отже, протокольна форма досудової підготовки матеріалів є діяльністю кримінально-процесуальною, а не адміністративно-процесуальною, бо регулюється нормами кримінально-процесуального закону.

Ми цілком поділяємо погляди й аргументи